Людина є джерелом криміналістично значущої інформації (вербальної та невербальної), суб’єктом ідеальних відображень, слідів при розслідуванні злочинів. Жодне кримінальне провадження не може бути розслідуване без участі людини. Будь-яка процесуальна слідча (розшукова) дія або негласна слідча (розшукова) дія в основі має людську комунікацію. Інакше не можливо було б його фактичне проведення та фіксування. Необхідною умовою одержання повних та достовірних даних при проведенні вищезазначених дій є вивчення особи злочинця. Саме це надає можливість обрати відповідну слідчу (розшукову) дію, негласну слідчу (розшукову) дію в тій чи іншій слідчій ситуації, визначити послідовність їх проведення, обрати ефективні прийоми, засоби, способи впливу на злочинця, оцінити одержані дані.

При розслідуванні злочину на початковій стадії особа, яка проводить розслідування формує цілісний складний процес, який являє собою один із різновидів її діяльності, як пізнавальна. Суть якої полягає у:

• виявленні джерел матеріальної та ідеальної інформації про особу злочинця, про подію злочину, обстановку його вчинення, об’єкт та предмет посягання, механізм вчинення (способи підготовки, вчинення, приховання), особу потерпілого, слідову картину, причини та умови вчинення саме цього злочину;
• фіксації даних джерел матеріальної та ідеальної інформації;
• дослідженні даних джерел матеріальної та ідеальної інформації;
• оцінці даних джерел матеріальної та ідеальної інформації;
• використання даних джерел матеріальної та ідеальної інформації.

Саме необхідний обсяг інформації про особу злочинця та його межі визначаються завданнями кожного з етапів розслідування злочину та процесуальним становищем цієї особи у конкретному кримінальному провадженні:

• свідок;
• потерпілий;
• підозрюваний;
• обвинувачений.

Джерелами отримання даних про особу злочинця при розслідуванні злочину на початковій стадії є:

• медична картка;
• особова справа за місцем роботи;
• особова справа за місцем навчання;
• архівна кримінальна справа;
• показання інших осіб;
• показання злочинця;
• дані криміналістичної реєстрації;
• дані криміналістичних обліків;
• дані оперативно-розшукових матеріалів;
• кореспонденція;
• документи;
• інше.

Своєчасність отримання інформації та повнота її обсягу , що стосується особи злочинця залежать від того, наскільки посадова особа, яка проводить досудове розслідування обізнана про вище перелічені джерела дані про нього та його практичного вміння використати ці дані у процесі розслідування в необхідний момент з урахування можливих тактичних ризиків.

Варто більш детально зупинитися на різновидах джерел даних про особу злочинця скориставшись існуючою класифікацією джерел даних на матеріальні та ідеальні.

До першої групи входять матеріально-фіксовані дані, тобто матеріальні об’єкти:

• предмети;
• документи;
• відображення у слідах пальців рук, ніг, тулуба, почерку, виділень організму, татуювання;
• інше.

До другої групи джерел даних про особу злочинця належить ідеальна інформація, тобто її джерелами є люди, які володіють певною інформацією про злочинця, і зберігають вони її у формі мисленого (уявного) образу у своїй пам’яті, тобто людина є носієм такої криміналістично-значущої інформації. Джерелами ідеальних даних про особу злочинця можуть бути особи, які одержали такі дані як безпосередньо, тобто як результат особистого спостереження, спілкування зі злочинцем, так і опосередковано — від інших людей або з матеріально-фіксованих джерел даних. І, звичайно, певні дані про особу злочинця, яку варто використовувати у розслідуванні, необхідно одержати безпосередньо від самого злочинця у формі вербального та невербального спілкування.

Взагалі, осіб, які володіють певними даними про особу злочинця можна поділити на наступні групи:

• особи, які володіють певними даними про особу злочинця у зв’язку з фактом розслідування злочину;
• особи, які володіють певними даними про особу злочинця у зв’язку з сімейно-побутовими відносинами;
• особи, які володіють певними даними про особу злочинця у зв’язку з професійною належністю (за місцем роботи);
• особи, які володіють певними даними про особу злочинця в зв’язку зі спільними інтересами;
• особи, які володіють певними даними про особу злочинця у зв’язку з виконанням певних професійних обов’язків щодо злочинця;
• інше.

Викладене вище свідчить, що існує досить розгалужена система джерел даних про особу злочинця, за допомогою яких особа, що проводить розслідування може одержати інформацію, необхідну для забезпечення повного і всебічного вивчення особи злочинця для ефективного, швидкого розкриття злочину та доведення істини у кримінальному провадженні.

Комплексне вивчення людини як об’єкта криміналістичного пізнання, включаючи всі його властивості, прояви, важливі для встановлення особи, а також формування єдиного методологічного підходу в теорії криміналістики, як окремого вчення, щодо вивчення людини з урахуванням практики боротьби зі злочинністю. Під час розслідування злочинів в багатьох випадках є можливість використовувати матеріали, отримані технічними системами відеоспостереження, які дозволяють зафіксувати злочинців, елементи механізму вчинення злочину, ін. Матеріали відеозапису містять значну за обсягом різноманітну інформацію (доказову, орієнтуючу), що стосується функціональних ознак зовнішності людини (хода тіла, жестикуляція різних частин тіла, артикуляція, міміка обличчя, ін.). Ці ознаки можуть досліджуватися лише в динаміці, так як статичні відображення зовнішності людини ці властивості не передають, або передають в обмеженому вигляді. Зафіксувати, зберегти і відтворити для подальшого криміналістичного дослідження таку інформацію дозволяють сучасні технічні засоби відеозапису.

У криміналістиці інформація про функціональні ознаки зовнішності злочинця і зараз використовується дуже обмежено, лише як орієнтуюча інформація при складанні словесного портрета, під час проведення слідчих (негласних) розшукових дій у вигляді суб’єктивних відображень очевидця, тобто уявного образу, ін. Уявляється вирішення такої ситуації за допомогою розробки окремого криміналістичного дослідження динамічних ознак людини, з використанням технічних засобів і методик їх дослідження для виявлення криміналістично значимої інформації, що є інформативною, індивідуальною, динамічною, мінливою, і яка може бути використана при розслідуванні злочинів.

Варто до основних динамічних ознак зовнішності людини віднести:

1 Ходу — циклічні локомоторні дії людини, що відрізняються високим ступенем автоматизованості, повторюваністю від циклу до циклу окремих його складових. Особливості ходи залежать від віку, статі, патології опорно-рухового апарату, стану, одягу, взуття, наявності спортивних, професійних чи інших навичок, вантажу, умов і цілей ходьби, інших факторів. За формою прояву ознаки ходи поділяються на дві групи:

• статичні, тобто ті, які можуть відображатися у вигляді матеріально фіксованих слідів;
• динамічні, тобто ті, що сприймаються лише візуально, і відповідно зафіксувати їх можна за допомогою відеозапису [1].

2 Жестикуляцію — рухи тіла людини в цілому, окремо тулуба, окремо верхніх кінцівок, окремо нижніх кінцівок, ін. Особливість жестикуляції — це наявність у кожної людини своїх особливих жестів, які характерні для цієї людини, які він робить якимось особливим, незабутнім чином. До факторів, що формують жестикуляцію можуть бути віднесені побутові, спортивні та професійні звички, манера носіння різних предметів та власне жести, які зображують щось, супроводжують мову, певну дію. Іх варто класифікувати в залежності від: віку, статі, стану, одягу, мети, професійного досвіду, патології опорно-рухового апарату, ін. [2].

3 Міміку — різні вирази обличчя людини, які є результатом активності мімічних м’язів обличчя, що є здатністю виражати почуття та психоемоційні стани рухом лицьових м’язів. Рух мімічних м’язів сприяє зміні форми і розмірів відповідних елементів особи, а також утворення складок на шкірі обличчя і зморшок. Особливість міміки обличчя людини — це виникнення у різних людей мімічних картин, котрим відповідають однакові основні емоції (радість, сум, подив, щастя, огида, страх, гнів і т.п.), і безумовно, мають багато спільних рис. В одних людей міміка може бути розвинена дуже сильно, в інших — маловиразна. Динаміка появи-зникнення і вираженість тих чи інших ознак міміки може використовуватися в методиці проведення порівняльних габітоскопічних досліджень по встановленню тієї чи іншої особи. Подібні дослідження можуть проводитися за наявності відеоматеріалів, де по окремим кадрам слід провести розмітку ситуаційних точок на обличчі, відповідно до м’язів людини, і кількісно оцінити їх зміни в часі [3].

4 Артикуляцію — роботу органів мови людини, яка дозволяє їй видавати членороздільні, так звані, артикульовані звуки. Іншою складовою звукової мови є фонація, яка передає інформацію про голос і його складові:

• висоту;
• силу;
• тембр.

Артикуляцію, візуально сприйняту на обличчі людини під час дослідження відеоматералів, можна розглядати як положення губ при вимові певного звуку. В залежності від того, наскільки помітні положення губ, вона може бути диференційована за формою відображення. Прояв артикуляції виражається, з одного боку, в певному положенні губ людини, а з іншого — у зміні міміки елементів обличчя особи. Слід зазначити, що дослідження артикуляції особи повинні проводиться тільки в комплексі з використанням фоноскопічних методів аналізу звукової доріжки відеозапису і покадрового аналізу зображення, зіставляючи окремі звуки мови і зафіксовані окремими кадрами елементи артикуляції. Вирішення таких завдань у криміналістиці можливе лише в рамках комплексних габітоскопічних і фоноскопічних досліджень [4].

На основі вищевказаного варто розробити окрему методику криміналістичного дослідження динамічних ознак зовнішності людини для встановлення ідентифікаційної значущості кожного з динамічних ознак зовнішності людини, знаходження кореляційних залежностей між функціональними ознаками зовнішності і властивостями особистості та ін. Створення бази обліків відеоматеріалів з фіксацією динамічних ознак зовнішності осіб, причетних до вчинення злочинів, забезпечить накопичення даних для постійного функціонування комп’ютерної системи підтримки криміналістичного дослідження динамічних ознак зовнішності людини.

Література:

1 Навойчик А. И. Общая биомеханика. Тексты лекций по курсу «Биомеханика физических упражнений» / А. И. Навойчик. — Гродно, 2000. — 61 с.

2 Міміка / Культурологічний словник-довідник. — К. : ВД «Професіонал», 2006. — 350 с.

3 Дарвин Ч. Выражение эмоций у человека и животных. / Ч. Дарвин. Собрание сочинений, Т. 5, М., 1953. — 580 с.

4 Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К. : Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. — 763 с.

Людина – це індивідуальній носій унікального комплексу рис зовнішності, який є вродженим з подальшою корекцією. Саме зовнішній її вигляд це система елементів, які цілком щиро виділяються при візуальному спостереженні і надають можливість ідентифікувати людину за рисами зовнішності. Для отримання повної інформаційної характеристики ознак зовнішності людини для ефективного використання цих даних при виявленні, розслідуванні, розкритті злочину варто виділити наступні підстави для криміналістичної класифікації ознак зовнішності людини:

1. Умовно елементи зовнішності людини поділяються на:

• загальні;
• окремі, які є невід’ємними складовими загальних елементів;
• окремі, які є окремими від складових загальних елементів.

Окремі, які є невід’ємними складовими загальних елементів — це певні ознаки, тобто їх характеристики (наприклад, очі — елемент, сині — ознака; губи — елемент, тонкі — ознака). При детальному описі використовуються умовні лінії (горизонтальні, вертикальні; короткі, довгі; прямі, хвилясті), коло (різного діаметру) і крапки (різної товщини, об’єму).

2. В залежності від структури та функцій криміналістично значимі ознаки зовнішності поділяються на:

• анатомічні (зовнішня, внутрішня будова тіла людини);
• функціональні (стан людини і як зовнішній вираз: мізансцена, поза, хода, жестикуляція, міміка, вміння, звички);
• додаткові (супутні).

3. В залежності від прикмет у спеціальну групу анатомічних і функціональних ознак виділяють:

• особливі, помітні прикмети;
• особливі, непомітні прикмети.

4. В залежності від загального до приватного на:

• загальні (тіло людини, певна частина тіла в цілому);
• приватні (окремі частини спільних елементів зовнішності).

5. В залежності від тривалості:

• постійні (на протязі життєдайності людини, які є вродженими);
• постійні (на протязі життєдайності людини, які є набутими);
• тимчасові (від 1 дня до 1 місяця);
• тимчасові (від 1 місяця до 3 місяців);
• тимчасові (від 3 місяців до 6 місяців);
• тимчасові (від 6 місяців до 9 місяців);
• тимчасові (від 9 місяців до 12 місяців);
• тимчасові (від 12 місяців до 15 місяців);
• тимчасові (від 15 місяців до 18 місяців);
• тимчасові (від 18 місяців до 21 місяця);
• тимчасові (від 21 місяця до 24 місяців).

6. В залежності від походження:

• природне походження;
• не природне (штучне) походження;
• патологічне походження.

7. В залежності від типізації:

• групова;
• індивідуальна;
• змішана.

8. В свою чергу індивідуальні ознаки поділяються на:

• приватні;
• окремі.

9. В залежності від розташовування ознак зовнішності людини:

• периферійні;
• локальні.

10. В залежності від стійкості ознак зовнішності людини:

• стійкі;
• не стійкі.

11. В залежності від криміналістичного дослідження елементів зовнішності:

• анфас (або фас);
• профіль (права сторона);
• профіль (ліва сторона);
• потилиця;
• тім’ячко.

12. В залежності від структури:

• розміри;
• симетрія;
• форма;
• контур;
• конфігурація;
• колір;
• інше.

13. В залежності від структурних частин тіла:

• голова;
• тулуб;
• верхні кінцівки;
• нижні кінцівки.

14. В залежності від статі людини:

• чоловік;
• жінка;
• людина, яка змінила стать.

В криміналістиці детально вивчає зовнішність людини саме габітоскопія, яка вивчає закономірності фіксації (різні форми, види, прийоми, способи) зовнішнього вигляду особи і розробляє комплекс техніко-криміналістичних засобів та методів пошуку, збирання, дослідження і використання даних про зовнішній вигляд людини з метою її ідентифікації.

Зовнішній вигляд людини знаходиться в залежності від будови тіла в цілому, але з плином часу має також кореляційний зв’язок з навколишнім оточуючим середовищем. Одна людина відрізняється від іншої окремими ознаками зовнішньої будови тіла в цілому, а також його окремими елементами. В свою чергу, криміналістичні ознаки зовнішності людини індивідуалізують її в цілому, або його окремі елементи. На даний час такі дані використовуються при розслідуванні злочинів для розшуку відомих, невідомих осіб, що вчинили злочин; для розшуку безвісти зниклих; для ідентифікації живих людей; для ідентифікації трупів і потребують подальшого наукового дослідження з метою відкриття нових методів і удосконалення вже існуючих.

Зовнішній облік — це індивідуальній, унікальний комплекс рис зовнішності людини. Зовнішній вигляд людини — це система елементів, які виділяються при візуальному спостереженні, надаючи можливість ідентифікувати будь-яку людину за рисами її зовнішності, як за окремими критеріями, так і загальними.

Габітоскопія вивчає закономірності фіксації (форми, види, прийоми, способи) зовнішнього вигляду людини і розробляє комплекс техніко-криміналістичних засобів і пристосувань та методів пошуку, збирання, дослідження і використання даних про зовнішній вигляд людини з метою її ідентифікації в теорії криміналістики і практичній діяльності правоохоронних органів.

При детальному описі зовнішності людини використовуються:

• лінії (горизонтальні, вертикальні; короткі, довгі; прямі, хвилясті);
• кола (різного діаметру);
• крапки (різної товщини, об’єму).

Для отримання повної та детальної інформаційної криміналістичної характеристики ознак зовнішності людини з метою ефективного використання цих даних при виявленні, розслідуванні, розкритті злочину варто виділити наступні підстави для криміналістичної класифікації ознак зовнішності людини:

1. В залежності від статі людини: чоловік; жінка; особа, яка змінила стать.
2. В залежності від структурних частин тіла людини: голова; тулуб; верхні кінцівки; нижні кінцівки.
3. В залежності від будови структури тіла людини: розмір; симетрія; форма; контур; конфігурація; колір; інше.
4. В залежності від криміналістичного дослідження елементів зовнішності: анфас (або фас); профіль (права сторона); профіль (ліва сторона); потилиця; тім’ячко.
5. Умовно елементи зовнішності людини поділяються на: загальні; окремі, які є невід’ємними складовими загальних елементів (певні ознаки, тобто їх характеристики (наприклад, ніс — елемент, короткий — ознака; брови — елемент, тонкі — ознака); окремі, які є окремими від складових загальних елементів.
6. В залежності від структури та функцій криміналістично значимі ознаки зовнішності людини поділяються на: анатомічні (зовнішня, внутрішня будова тіла людини); функціональні (стан людини і зовнішній вираз: мізансцена, поза, хода, жестикуляція, міміка); додаткові (супутні).
7. В залежності від прикмет у спеціальну групу анатомічних і функціональних ознак виділяють особливі, помітні прикмети і особливі, непомітні прикмети.
8. В залежності від тривалості: постійні на протязі життєдайності людини, які є вродженими; постійні на протязі життєдайності людини, які є набутими; тимчасові (від 1 дня до 1 місяця); тимчасові (від 1 місяця до 3 місяців); тимчасові (від 3 місяців до 6 місяців); тимчасові (від 6 місяців до 9 місяців); тимчасові (від 9 місяців до 12 місяців); тимчасові (від 12 місяців до 15 місяців); тимчасові (від 15 місяців до 18 місяців); тимчасові (від 18 місяців до 21 місяця); тимчасові (від 21 місяця до 24 місяців).
9. В залежності від походження на: ознаки природного походження; ознаки не природного (штучного) походження; ознаки патологічного походження.
10. В залежності від типізації ознак зовнішності людини: групові; індивідуальні; змішані.
11. В свою чергу індивідуальні ознаки зовнішності людини поділяються на приватні і окремі.
12. В залежності від розташовування ознак зовнішності людини поділяються на периферійні і локальні.
13. В залежності від сфери загального і приватного на загальні (тіло людини, певна частина тіла в цілому) і приватні (окремі частини спільних елементів зовнішності).

Ознаки зовнішності людини знаходяться в залежності від будови тіла в цілому, але з часом тримаючи постійний кореляційний зв’язок з навколишнім оточуючим середовищем вони отримують певну індивідуалізацію суб’єкта щодо окремих його ознак. Кожна людина відрізняється від іншої окремими ознаками зовнішньої будови тіла в цілому і його окремими елементами. В свою чергу, криміналістичні ознаки зовнішності людини індивідуалізують її в цілому, або її елементи окремо чи в сукупності. На даний момент такі дані використовуються при розслідуванні злочинів для розшуку відомих, невідомих осіб, що вчинили злочин; для розшуку безвісти зниклих; для ідентифікації живих людей; для ідентифікації трупів і потребують подальшого наукового дослідження з метою розробки нових методів і удосконалення вже існуючих. Можливість класифікації ознак зовнішності людини за певними критеріями надасть можливість в подальшому надати криміналістичну характеристику кожного його елементу як окремо, так і в сукупності.

Проведення обшуку в кримінальному провадженні закріплено в ст.ст. 234-236 КПК України. Тобто, процесуальним засобом збирання та перевірки доказів – є проведення слідчих (розшукових) дії, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети [1, с. 223]. Фіксація хода і результатів слідчої (розшукової) дії є одним з етапів проведення слідчої дії та елементом процесу збирання доказів.

Слідчий при проведенні обшуку постійно стикається з необхідністю встановлення істини, що спонукає його на пошук і впровадження нових методів усунення неправди та встановлення і доведення правди. Саме мова займає вагоме місце при сприйнятті, фіксації, впорядкуванні відображенні даних, одержаних у процесі проведення обшуку. Закономірним є виникнення протидії, коли має місце надання недостовірної інформації, а саме неправдивої з боку будь-якого учасника кримінального провадження з тими, хто бажає з’ясувати та довести істину щодо злочину. В цій боротьби стають у пригоді знання методів і прийомів криміналістичної тактики щодо розслідування злочинів та проведенні обшуку. Варто зазначати, що надання неправдивих показань не легка справа, не кожна особа здатна до цього на “належному рівні сприйняття іншою”. В процесі обмірковування і побудови моделі своїх неправдивих показань особі доводиться виконувати набагато більше розумових операцій з постійною фіксацією своєї уваги на інформації, що ґрунтується на обмані. Відбувається процес роздвоєння свідомості, де виникає дисбаланс між правдою і неправдою, порушується психічна гармонія особистості, підвищується напруга процесу запам’ятовування, як результат — ускладнення адекватного сприйняття, осмислення, відображення подій, оскільки штучно створені асоціації збільшують уявну пам’ять за короткий термін. В цьому випадку для слідчого постає завдання верифікувати показання особи, яка каже неправду з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Варто визначити, що верифікація:

• у процесі проведення слідчої (розшукової) дії — психологічні основи проведення [2];
• етимологічно — переконання у вірогідності;
• за формою прояву — це спілкування слідчого з іншими учасниками слідчої (розшукової) дії (з урахуванням: статі; віку; освіти; службового, соціального і професійного становища; політичних і релігійних переконань; відбування покарання; інше);
• у праві — метод перевірки та встановлення достовірності фактичних даних за допомогою емпіричних засобів, з використанням логічних мисленевих і фактичних доказів;
• окремий метод пізнавальної діяльності при застосуванні прийомів якого професійний рівень слідчого і успіх у веденні діалогу ґрунтується на знаннях криміналістики, психології, природничих, технічних і інших наук, в залежності від особи злочинця, злочину, інше.

Несприятливу ситуацію створюють неправдиві показання при проведенні обшуку, як результат — це одна з форм протидії слідству, а боротьба з нею залежить від того, наскільки слідчий опанує психологічними закономірностями обшукуваного та зуміє проникнути в його мотиваційну сферу з метою одержання правдивих показань. Для цього слідчий повинен володіти комплексом інформації про психологічні, біологічні, фізіологічні, соціальні, суспільні, моральні характеристики обшукуваного. В процесі застосування прийомів верифікації завданнями слідчого є також з’ясування причин та умов, що породжують неадекватне відтворення дійсності, визначення якісно-кількісного співвідношення між правдивим і неправдивим, достовірним і недостовірним.

При проведенні обшуку слідчий, прокурор отримує різні види інформації, в тому числі невербальні, природно зумовлені ознаки мови — міміка обличчя і жести тіла, які постійно супроводжують мовне спілкування і певною мірою відтворюють істинну реакцію особи на сприйняту інформацію. Але згідно чинного законодавства України, такі емоційно-психологічні реакції особи, викликані зовнішніми і внутрішніми, суб’єктивними і об’єктивними чинниками, не підлягають фіксуванню у процесуальному документі при проведенні обшуку. Такі реакції особи лише тоді будуть мати доказове значення невербальних засобів комунікації, як носіїв інформації, коли в Кримінальному процесуальному кодексі України буде встановлено, що фактичні дані (тобто докази) встановлюються показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного мовними засобами спілкування зі змістовним навантаженням інших форм комунікацій. При проведенні обшуку, в яких існує можливість отримання неправдивих показань необхідно застосовувати додаткові засоби фіксації: аудіозапис, відеозапис тощо, для фіксації невербальної інформації і захисту отриманих доказів від застереження про застосування під час проведення обшуку примусу з боку осіб, які проводять обшук. Тобто при обшуку варто проводити вимірювання, фотографування, звукозапис, складати схеми і плани, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого приміщення, окремих речей, виготовляти відбитки і ін.

Доказове значення має інформація, що сприйнята, зафіксована, впорядкована, відображена мовними засобами, тобто вербально, можливо з використанням технічними засобів і пристосувань, з метою встановлення істини, викриття і притягнення до відповідальності винних. За Кримінальним процесуальним кодексом України застосування прийомів верифікації при проведенні обшуку не заборонено.

Вибір конкретних тактичних прийомів [3] верифікації про проведенні обшуку залежить від:

• категорії кримінального провадження;
• особи злочинця;
• предмета посягання;
• особи потерпілого;
• кола обставин, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні;
• слідчої ситуації.

Прийоми верифікації при проведенні обшуку спрямовані на:

• викриття неправди;
• недопущення неправди в показаннях;
• усунення наслідків надання неправдивих показань.

При проведенні обшуку предметом верифікації є елементи криміналістичної характеристики. По суті, обшук як “діалог” являє собою усне звукове мовлення з використанням мовних засобів і наявних структурних елементів учасників кримінального провадження, а письмова мова протоколів обшуку як універсальна знакова система фіксації усного мовлення, котра достовірно відтворює зміст “діалогу” [4]. Вміння планувати та організовувати проведення слідчої (розшукової) дії важливий елемент тактики [5], з урахуванням особливостей проведення її в практичному аспекті. Незалежно від наявності теоретичних проблем систематизації загальних універсальних тактичних прийомів у криміналістиці, прийоми верифікації потребують подальшого дослідження та впровадження у практичну діяльність слідчого.

Отже, верифікація — це дієвий метод тактики обшуку, що становить індивідуальну інформаційну взаємодію його учасників, в якій реалізується діяльність слідчого щодо встановлення істини у кримінальному провадженні.

ЛІТЕРАТУРА:

1 Кримінальний процесуальний кодекс України. Верховна Рада України ; Кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI

2 Коташевський О.В. Посібник для слідчого : Огляд, відтворення, інші методичні розробки / О.В. Коташевський . — Рівне : ТзОВ «Каліграф», 2005. — 107 с.

3 Стулин О. Л. Тактические основы преодоления умышленного противодействия расследованию преступлений : Автореф. дис. канд. юрид. наук. – СПб., 1999.

4 Белкин Р.С. Тактика следственных действий. — М. : Новый Юрист, 1999. — 176 с.

5 Хань Г. А. Теоретичні засади планування та організації розслідування злочинів : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Г.А. Хань ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого . — Х., 2007 . — 20 с.

Сьогодні, паралельно із суспільством, стрімко розвивається і злочинність, що беззаперечно тягне за собою ускладнення у попередженні, виявленні та розслідуванні суспільно небезпечних діянь. На жаль, існуючі у вітчизняній криміналістиці методи та засоби не можуть повною мірою забезпечити швидке та якісне розслідування. Стрімкий розвиток злочинності і суспільства загалом, зміна психології суб’єкта злочину, поява нових, сучасних можливостей протидії розслідуванню вимагає від криміналістики як науки її оновлення, певного синтезу з іншими науками, такими як психологія, соціологія, кримінологія.

Особливо важливу роль при подоланні протидії злочинності під час провадження слідчих дій відіграє швидка реакція слідчого на зміни емоційного стану допитуваного, що найчастіше проявляється в міміці обличчя. При цьому важливо звертати увагу на найменші деталі, такі, як опущені з полегшенням повіки після переходу до наступного питання, переведення подиху, мікровирази.

Міміка — це експресивно-виразні рухи різних частин обличчя людини (особливо очей, рота), які передають психологічний її стан у певний момент часу, тобто відображення прямого зв’язку мімічних м’язів обличчя та почуття, яке переживає респондент.

За формування мімічного прояву емоції відповідають мімічні м’язи обличчя – тонкі м’язові пучки, які одним своїм кінцем прикріплюються до кісток черепа, а другим вплітаються в шкіру, деякі вплітаються в шкіру обома кінцями (колові м’язи рота і ока). Скорочення мімічних м’язів зумовлює зміцнення шкіри, що визначає міміку обличчя. Прояв складних відчуттів – радощів, презирства, горя, болю тощо – визначається численними комбінаціями скорочень мімічних м’язів. Найбільшими мімічними м’язами є лобовий, щічний, колові м’язи рота і очей, надчерепний та ін.

Під дією випробовуваних індивідом почуттів народжуються скоординовані скорочення і розслаблення різних лицьових м’язів, які визначають вираз обличчя, чудово відображає пережиті емоції. Оскільки станом лицьових м’язів нескладно навчитися керувати, відображення емоцій на обличчі нерідко намагаються маскувати, а то й імітувати.

Про щирість емоції зазвичай говорить симетрія у відображенні почуття на обличчі, тоді як чим сильніша фальш, тим більше різняться мімікою його права і ліва половини. Навіть легко розпізнавана міміка іноді дуже короткочасна (частки секунди) і часто залишається непоміченою; щоб зуміти перехопити її, потрібна практика або спеціальні тренування. При цьому позитивні емоції (радість, задоволення) впізнаються легше, ніж негативні (смуток, сором, відраза).

Одним із «піонерів» в галузі дослідження міміки обличчя був Чарльз Дарвін. В результаті дослідження архівів було розкрито подробиці експерименту, проведеного Дарвіном стосовно того, як люди визначають емоції осіб. Ідея експерименту виникла в процесі листування з французьким лікарем Дюшаном, який припустив, що принаймні 60 емоцій можна розпізнати за обличчям людини.

Електро-фізіологічні експерименти Дюшана почалися в 1852 р. У них брали участь п’ятеро добровольців і фотограф Адрієн Турнашон. Дві жінки, студент (який вивчав анатомію), робітник, що зловживав алкоголем, і напівбожевільний колишній швець зазнали впливу електричних імпульсів перед об’єктивом камери. За допомогою електродів, що йдуть від генератора, Дюшан демонстрував роботу окремих лицьових м’язів і їх поєднань, вельми шкодуючи про те, що фотографія не дозволяє наочно показати весь процес в його безперервності.

Досліджуючи цю сферу, Дюшан встановив, що при формуванні непідробної усмішки як відображення стану щастя задіяні не тільки м’язи рота, але також і навколоочні м’язи: в результаті їх мимовільного скорочення піднімаються нижні повіки, а у кутках очей утворюються зморшки. Також було з’ясовано, що «посмішка Дюшана» пов’язана з активацією лівої лобової частки кори головного мозку, що відбувається при переживанні людиною позитивних емоцій.

Дарвін показував своїм гостям 11 слайдів Дюшана, розроблених у його дослідженні, та просив визначити емоції за мімікою обличчя. Результати показали майже цілковиту згоду респондентів у визначенні таких емоцій, як щастя, печаль, страх і подив.

Вагомими є дослідження міміки обличчя людини Пола Екмана. Його дослідження емоцій, а відповідно – і міміки обличчя, та жестів почалися у 1954 році, що склали предмет дослідження магістерської роботи у 1955 році, а згодом – і його першої публікації у 1957.

Міміка обличчя – одне з найбагатших джерел невербальної інформації у криміналістиці. Неконтрольована та підсвідома, вона завжди видає справжній емоційний стан респондента, що безумовно виявляється у міміці обличчя. Так, можна визначити, чи вірним шляхом йде розслідування, почергово ставлячи конкретні питання, що мають безпосереднє значення для слідства на певному етапі розслідування злочину.

Людина здатна стежити одночасно не більше ніж за двома-трьома з усіх народжуваних всередині реакцій. Завдяки такому «витоку інформації» за наявності відповідних знань і досвіду є можливість виявляти ті почуття і прагнення, які об’єкт волів би приховати.

Оцінюючи персональну експресію, до уваги беруть не тільки вроджені відмінності, але й вплив традицій, виховання, середовища та загальної життєвої культури. Усвідомлювати бажано як фоновий стан (настрій) індивіда, так і його реакцію на якийсь подразник (вчинок, ситуацію).

Успішність у приховуванні своїх почуттів залежить від натури людини (холерикові це важче, ніж флегматику), супутніх обставин (несподіванки) і досвіду верифікатора.

При стимулюванні особистих почуттів для більшої переконливості всі експресивні засоби зазвичай застосовують у надлишку.

Варто зазначити, що серед дослідників немає єдності у підході до класифікації емоцій. Так, Додонов виділяє:

Альтруїстичні емоції — переживання, які виникають на основі потреби в допомозі, підтримці іншим людям: бажання приносити людям радість, почуття занепокоєння долею іншої людини, турбота про неї;

Комунікативні емоції виникають на основі потреби у спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками та переживаннями;

Глоричні емоції (від лат. «слава») пов’язані з потребою у самоповазі та славі: прагнення завоювати визнання; почуття гордості, почуття переваги, почуття задоволення собою, своїми успіхами;

Праксичні емоції — такі емоції викликані діяльністю, змінами в ході роботи, успішністю та неуспішністю, труднощами здійснення та завершення; бажання дійти успіху в роботі; почуття напруження; захопленість роботою; приємне задоволення від того, що робота зроблена;

Пугнічні емоції (від лат. «боротьба»), визначаються потребами в подоланні небезпеки, інтересом до боротьби; жадоба до гострих почувань; почуття ризику; почуття спортивного азарту; рішучість;

Романтичні емоції — прагнення до всього незвичайного, очікування чогось світлого, доброго; почуття лиховісно-таємничого, містичного;

Гностичні емоції (від грецького «знання»), пов’язані з потребою у пізнавальній гармонії, прагнення зрозуміти те, що відбувається, проникнути в сутність явища;

Естетичні емоції пов’язані з ліричними переживаннями, жадоба краси та гармонії, почуття прекрасного;

Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням потреб в тілесному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями — від смачної їжі, сонця; почуття безтурботності; почуття веселості;

Акизитивні емоції (від франц. «надбання»), породжуються інтересом, прагненням до накопичення, колекціонування, володіння.

Виділяють також так звані фундаментальні емоції. Емоція вважається фундаментальною, якщо вона має власний механізм виникнення та виражається особливими мімічними та пантомімічними засобами. Вважається, що такі емоції вроджені.

До фундаментальних емоцій відносять (за К. Є. Ізардом):

• інтерес-хвилювання — позитивна емоція, яка мотивує навчання, розвиток навичок та вмінь, активізує процеси пізнання, стимулює допитливість;
• радість — позитивне емоційне збудження, яке виникає при появі можливості повного задоволення актуальної потреби. В суб’єктивному плані це найбільш бажана емоція. Радість може виникнути в результаті послаблення дії негативного чинника;
• горе-страждання — емоція, яка викликається комплексом причин, пов’язаним з життєвими втратами. Часто переживається, як почуття самітності, жалості до себе, почуття непотрібності, нерозуміння оточенням;
• гнів — виникає при явному розходженні поведінки іншої людини з нормами етики, моралі;
• відраза — часто виникає разом з гнівом. Відраза являє собою бажання позбутися від когось або чогось;
• презирство — емоція, що відображає деперсоналізацію іншої людини або цілої групи, втрату їх значущості для індивіда, переживання переваги в порівнянні з ними;
• страх — переживання, що викликано отриманою прямою або непрямою інформацією про реальну або уявлювану небезпеку, очікування невдачі. Страх є найсильнішою негативною емоцією;
• подив — різке підвищення нервової стимуляції, яке виникає після якоїсь несподіваної події;
• сором — виникає як переживання неузгодженості між нормою поведінки та фактичною поведінкою, прогнозування осудливої або різко негативної оцінки оточуючих на свою адресу;
• вина — емоція схожа на сором, оскільки також виникає в результаті неузгодженості між очікуваною та реальною поведінкою. Вина виникає при порушеннях морального або етичного характеру, причому в ситуаціях, коли людина відчуває особисту відповідальність.

Емоції проявляються у певних психічних переживаннях, відомих кожному на власному досвіді, і в тілесних явищах. Як і відчуття, емоції мають позитивний і негативний почуттєвий тон, зв’язані з почуттям задоволення чи невдоволення. Почуття задоволення при посиленні переходить в афект радості.

На підставі тілесних переживань Кант поділяв емоції на стенічні (радість, наснага, гнів) — збудливі (підвищувальний м’язовий тонус, силу) і астенічні (страх, туга, сум) — що послаблюють.

Найбільш використовувану класифікацію емоцій, що іменуються базовими, навів П. Екман (спочатку шість, згодом – одинадцять).

Будь-яку емоцію людини можна розкласти на комбінацію шести базових емоцій: гнів, відраза, страх, радість, смуток, здивування. На основі дослідження П. Екмана можна виділити елементи обличчя, розміщення яких важливе для визначення присутності чи відсутності базової емоції.

Так, здивування визначають за бровами, горизонтальними зморшками на лобі, повіками, нижньою щелепою, губами, зубами.

Така емоція, як страх визначається бровами, зморшками в центральній частині лоба, повіками, ротом, губами.

При визначенні такої базової емоції, як відраза, необхідно звернути увагу на губи, зморшки на носі, щоки, зморшки на шкірі під нижніми повіками, повіки, брови.

Гнів видають брови, вертикальні зморшки між бровами, повіки, губи, ніздрі.

Радість можна розпізнати за кутиками рота, ротом, носогубними складками, щоками, повіками, зморшками під повіками, зморшками у вигляді “гусячих лапок” від зовнішніх кутиків очей до скронь.

Останню базову емоцію – сум – можна визначити за внутрішніми кутиками брів, внутрішніми кутиками верхніх повік, кутиками рота, губами.

Мімічні вирази являють собою досить велике джерело інформації при взаємодії осіб, особливо під час проведення слідчих дій. Проте, в таких ситуаціях людина все ж намагається контролювати себе та не показувати свій дійсний емоційний стан, що значно ускладнює роботу слідчого. В такій ситуації на допомогу приходять мікровирази — невеликі мімічні вирази тривалістю менше чверті секунди. При ослабленні, нейтралізації або маскуванні виразу обличчя людина «перериває» вже проявлений вираз і не «утримує» його якимось рухом м’язів обличчя. Це переривання і створює джерело витоку інформації і симптомів обману — мікровираз.

Мікровирази проявляються в динаміці, до того ж часто в рухах обличчя при розмові. Зазвичай за ними одразу ж з’являються вирази обличчя, що їх маскують. Дослідження Пола Екмана показали, що більшість людей не звертають уваги на мікровирази або навіть не бачать їх, але кожен, хто має гарний зір, в стані їх розгледіти. Слідчому, аби зрозуміти, що треба шукати на обличчі учасників слідчих дій, потрібна певна практика. Це пов’язано із тим, що деякі мікровирази не проявляються в достатній мірі, щоб можна було зрозуміти, яка емоція послаблюється, нейтралізується або маскується. Вони придушуються занадто рано. Ці фрагменти виразів можуть тим не менш вказувати на те, що людина управляє виразом свого обличчя. Проте існують мікровирази достатньо повні для того, щоб стати джерелом інформації про пережиту емоцію.

Проте слідчому при використанні знань про мікровирази та їх використання як джерела доказової інформації необхідно звернути увагу на те, що відсутність мікровиразів зовсім не означає, що особа не послаблює, не нейтралізує або не маскує пережиті нею емоції. Пол Екман визначає три основних типи особи, що вміють приховувати інформацію:

• особи, що вміють професійно «брехати обличчям»;
• особи, що вміють чудово зображати на обличчі будь-які емоції, хоча їх діяльність цього зовсім не вимагає;
• особи, у яких можна спостерігати витік інформації і прояву симптомів обману, але мікровирази у них не проявляються.

Слід також звернути увагу на те, що у людей можуть спостерігатися мікровирази в одних ситуаціях і не спостерігатися в інших. Вони надійні в якості симптомів обману і джерел витоку інформації, проте неможливо зробити ніяких надійних висновків з їхньої відсутності.

Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити, що при переживанні певного почуття респондентом створюється емоційний фон, помітний оточуючим на підсвідомому рівні. І тому, як би особа не бажала приховати свої емоції, як професійно б вона не володіла своїм обличчям, досвідчений слідчий, обізнаний у невербаліці, а саме в одній з її головних складових – міміці людини, зможе уникнути проблеми детекції брехні у свідченнях.

Отже, виходячи із вищенаведеного, для аналізу виразу обличчя слідчому при проведенні слідчих дій для визначення емоційного стану учасника відповідної дії необхідно звертати увагу на такі елементи обличчя:

• зовнішні та внутрішні кінці брів, а також їх середина;
• місця з’єднання верхніх та нижніх повік;
• середина верхніх та нижніх повік;
• ніздрі;
• кутики губ;
• середина верхньої та нижньої губи;
• підборіддя;
• зіниці;
• кінчик носа;
• наявність зморщок на чолі;
• наявність зморщок між бровами;
• наявність зморщок на носі;
• наявність зморщок на підборідді.

---

¹Немое Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. — М., 2003. — ч. 1, с. 255
²Див. Донской Д.Д. Биомеханика, Москва: Просвещение, 1975
³Что означает мимика лица? [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.sunhome.ru/ psychology/55079
⁴Див. G.B. Duchenne de Boulogne. The mechanics of human facial expression, 2003.
⁵Див. Винославська О.В. Психологія: Навчальний посібник. – Київ, 2005.
⁶Ortony, A., Turner, T. J. What’s Basic About Basic Emotions? // Psychological Review. – 1990. — Vol. 97, No. 3. – p. 315-331.
⁷Ortony, A., Turner, T. J. What’s Basic About Basic Emotions? // Psychological Review. – 1990. — Vol. 97, No. 3. – p. 315-331.
⁸Коваленко А. Система розпізнавання мімічних проявів емоцій людини з використанням багатошарового персептрону. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/ 12362/1/013_Kovalenko_76_81_719.pdf
⁹Див. Экман П., Фризен У. Узнай лжеца по выражению лиц / Пер. с англ. В. Кузина. — СПб.: Питер, 2010. — 272 с.
¹⁰Див. Экман П., Фризен У. Узнай лжеца по выражению лиц / Пер. с англ. В. Кузина. — СПб.: Питер, 2010. — 272 с.
¹¹Див. Там само.
¹²Коваленко А. Система розпізнавання мімічних проявів емоцій людини з використанням багатошарового персептрону. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/ 12362/1/013_Kovalenko_76_81_719.pdf

---

ЛІТЕРАТУРА:

1. Duchenne de Boulogne G.B. The mechanics of human facial expression, 2003.

2. Ortony, A., Turner, T. J. What’s Basic About Basic Emotions? // Psychological Review. – 1990. — Vol. 97, No. 3. – p. 315-331.

3. Винославська О.В. Психологія: Навчальний посібник. – Київ, 2005.

4. Донской Д.Д. Биомеханика, Москва: Просвещение, 1975.

5. Коваленко А. Система розпізнавання мімічних проявів емоцій людини з використанням багатошарового персептрону. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/12362/1/013_Kovalenko_76_81_719.pdf

6. Немое Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. — М., 2003.

7. Что означает мимика лица? [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.sunhome.ru/psychology/55079

8. Экман П., Фризен У. Узнай лжеца по выражению лица / Пер. с англ. В. Кузина. — СПб.: Питер, 2010. — 272 с.

У нашому дослідженні невербальної комунікації — лімбічна система реагує на навколишній світ, що оточує людину, миттєво і на рефлекторному рівні, в реальному часі і без будь-яких роздумів. Саме така реакція вказує на справжність реакції людини на зовнішні або внутрішні подразники (можлива варіативність в лабораторних умовах). Термін лімбічна система вперше введений в науковий обіг в 1952 році американським дослідником Паулем Мак-Ліном [1].

Лімбічна система (від лат. limbus — межа, край) — сукупність ряду структур головного мозку [2].

Складається лімбічна система людини з наступних частин:

• нюхова цибулина;
• нюховий тракт;
• нюховий трикутник;
• передня продірявлена речовина;
• поясна звивина (автономні функції регуляції частоти серцебиття і кров’яного тиску);
• парагіппокампальна звивина;
• зубчаста звивина;
• гіпокамп (формування довготривалої пам’яті);
• мигдалеподібне тіло (агресія, страх, обережність);
• гіпоталамус (регулює автономну нервову систему через гормони, кров’яний тиск і серцебиття, голод, спрагу, статевий потяг, цикл сну і пробудження);
• соскоподібне тіло (формування різних видів пам’яті);
• ретикулярна формація середнього мозку [3].

Функції лімбічної системи поділяють на загальні: отримання інформації від навколишнього середовища і потреб організму людини про зовнішнє і внутрішнє середовище організму, тобто саме вона відповідає за своєчасне вмикання вегетативних і соматичних реакцій, що забезпечують адекватне пристосування людини до середовища і збереження гомеостазу [4]. Індивідуальні функції: регуляція функції внутрішніх органів, формування мотивацій, емоцій, зовнішніх поведінкових реакцій, нюхова функція, інстинкт, пам’ять, сон, безсоння і інше [5]. Він завжди знаходиться у активному стані. Крім того, лімбічна система керує емоціями людини. Вона постійно посилає різні сигнали в інші відділи мозку, які управляють конкретними елементами поведінки, пов’язаними з зовнішнім або внутрішнім вираженням емоцій [6]. Такі елементи поведінки варто поділити в залежності від фізичних проявів на:

• дані, які надходять від нижніх кінцівок (ноги, стегна);
• дані, які надходять від верхніх кінцівок (торс, руки, голова, обличчя).

У силу того що ці реакції, на відміну від слів, не контролюються думками, вони не можуть бути підробленими, тобто не справжніми, вони завжди правдиві і достовірні — це дійсні прояви наших думок, почуттів і намірів. Слід відмітити, що в питанні розшифрування невербальної комунікації людини лімбічна система є безпосереднім незалежним індикатором. Саме лімбічна система людини несе відповідальність за збереження людини в цілому як виду. Ось чому в небезпечних ситуаціях вона бере на себе управління нашими діями і одночасно змушує нас демонструвати достатню кількість невербальних знаків. Виключно ефективна реакція лімбічної системи на небезпеку виражається в чотирьох загальних формах:

1 Реакція завмирання (два етапи: завмирання, обрання подальшої лінії поведінки). При виникненні небезпечної ситуації лімбічна система людини примушує нас вибирати найефективніший з усіх можливих варіантів поведінки і миттєво завмирати на місці. Тактика завмирання при вигляді небезпеки цілком обґрунтована (надає можливість обрати лінію подальшої поведінки). У сучасному суспільстві реакція завмирання проявляється в повсякденному житті найбільш явно у людей, затриманих на місці підготовки, вчинення або приховання злочину або викритих у брехні (при проведенні слідчих розшукових дій або негласних слідчих розшукових дій). Крім того, люди завмирають не тільки тоді, коли бачать або відчувають небезпеку, але і копіюють приклад оточуючих і завмирають разом з ними навіть в тих випадках, коли самі нічого загрозливого не помічають, не відчувають. Тобто коли людина несподівано опиняється в потенційно небезпечній для нього ситуації, то вона завжди на мить завмирає, перш ніж щось вчинити. У будь-якому випадку нашому мозку необхідно вирішити, що робити в потенційно небезпечній ситуації на протязі певного часу. Завмирати нас змушують не тільки фізичні або візуальні загрози, а й звукові, теж можуть служити сигналами тревоги для лімбічної системи взагалі. Таку поведінку цікаво спостерігати у підозрюваних, коли їх розпитують про обставини, вчиненого ними злочину. Людина завмирає на стільці, очікуючи немов нападу або навпаки починає дуже часто видихати при цьому не рухаючись [8].

2 Реакція втечі (форма: активна, пасивна). В певних ситуаціях коли реакція завмирання не допомагає уникнути небезпеки або не є найкращим виходом зі становища, тоді лімбічна система обирає другий варіант поведінки — втечу (у випадку фізично здійсненної — часткову або повну). З цією ж метою люди використовують захисні елементи поведінки: закривають очі, потирають очі або закривають обличчя руками повністю або деякі її частини; щоб збільшити дистанцію до людини, яка знаходиться поряд, можна відхилити назад тулуб, поставити перед собою який-небудь предмет або розгорнути стопи до найближчого виходу. Всі ці елементи поведінки контролюються лімбічним мозком і означають, що хтось бажає дистанціюватися від неприємної йому особистості або від будь-якої потенційної загрози. Наша здатність розуміти таку поведінку пояснюється тим, що протягом мільйонів років люди намагалися триматися якнайдалі від усього, що їм не подобалося чи могло завдати шкоди. Подібні елементи поведінки не є ознаками брехні, а скоріше вказують на те, що людина відчуває себе некомфортно [8].

3 Реакція боротьби.

Форми:

• активна (агресивна атака: словесна, фізична). Сучасні прояви активної боротьби: спір з використанням фізичного впливу, спір без використання фізичного впливу, але все вказане вище з використанням різних прийомів;
• пасивна (агресивна поза: фізична). Для цього досить використовувати загрозливу позу, погляд або вторгнутися в особистий простір іншої людини. Цікаво відзначити, що ці порушення простору можуть також викликати лімбічні реакції на колективному рівні (тобто, у натовпі) [8].

4. Реакція захисту (або результату). Після боротьби майже в кожному випадку є переможець і переможений. Але ця межа не завжди очевидна навіть для самих учасників боротьби. Тому та лінія поведінки яку вони оберуть після третьої реакції буде в прямій залежності від лімбічної системи людини в цілому та її особливостей в кінцевому етапі.

Отже, лімбічна система людини являє собою функціональне об’єднання структур мозку, які беруть участь в організації емоційно-мотиваційної поведінки на інстинктивному рівні. Ретельне вивчення структури, елементів, зв’язків, функцій, залежності від інших частин мозку надає можливість вивчення справжньої поведінки людини. Дослідження невербальної комунікації є необхідним ще й тому, що вони можуть попередити вас про намір якоїсь людини застосувати по відношенню до вас фізичну силу і тим самим дати час на те, щоб уникнути потенційного конфлікту.

Список використаних джерел

1 Александров Ю.И. Психофизиология / под ред. Александрова Ю.И. — 3-е издание, СПб.: «Питер», 2011 — 150 с.

2 Циркин Н.А., Цапок В.М. Нормальная физиология. — Издательство «МИА», — 2007 г.

3 Физиология человека / под редакцией Покровского В.М., Коротько Г.Ф. — Издательство «Медицина», — 2000 г.

4 Вейн А.М. Лекции по неврологии неспецифических систем // Вейновские чтения. 9-ая ежегодная конференция посвященная памяти академика А.М. Вейна, — 2012 г.

5 Физиология человека / под редакцией Покровского В.М., Коротько Г.Ф. — Издательство «Медицина», — 2001 г.

6 Пиз А. Язык телодвижений / Пер с анг. СПб. : Издательский дом Гутенберг, 1997 — 248 с.

7 Экман П. Психология эмоций [Emotions Revealed: Recognizing Faces and Feelings to Improve Communication and Emotional Life] / пер. с англ. В. Кузин. — СПб.: Питер, 2010. — 336 с.

8 Наварро Д., Карлинс М. Я вижу, о чем вы думаете / Д. Наварро, М. Карлинс; пер. с анг. О.Г. Белошеев. — Минск : “Попурри”, 2009. — 336 с. : ил.

Понятие термина мизансцены было взято из сферы театрального искусства, где мизансцена определяется как размещение декораций, предметов и действующих лиц на сценической площадке соответственно разным моментам композиции спектакля и исполняемого произведения. Вся жизнь театр. И потому с точки зрения невербальной информации и применения ее в криминалистике (например, во время обыска) мизансцена будет обозначать местонахождения обыскиваемого в пространстве и его передвижение по обыскиваемому объекту во время проведения обыска.

Наиболее распространенным определением обыска является определения профессора Белкина Р. С. — “Обыск — это процессуальное действие, содержанием которого является принудительное обследование помещений, сооружений, участков местности и транспортных средств, отдельных граждан в целях отыскания и изъятия скрываемых доказательств преступления, документов, ценностей, нажитых преступным путем, а также розыска лиц, трупов” [1, с. 586].

Савельва М. В. конкретизирует и подчеркует что “Обыск — следственное действие, направленное на принудительное обследование каких-либо объектов или лиц в целях обнаружения и изъятия орудий преступления, предметов, документов, ценностей, которые могут иметь значение для уголовного дела. Обыск может производиться в целях обнаружения трупов и разыскиваемых лиц” [2, с. 180].

Профессор Яблоков Н. П. в своих работах уточняет что “обыск – это следственное действие, направленное на принудительное обследование участков местности, помещений, тела человека, его одежды и личных вещей, осуществляемое в рамках уголовно-процессуального закона управомоченным на то лицом при соблюдении гарантий прав и законных интересов граждан и юридических лиц с целью поиска (обнаружения) и изъятия (задержания) конкретных источников доказательственной информации (материальных объектов), могущих иметь значение для дела” [3, с. 253]. Не смотря на множество мнений относительно определения понятия “обыск”, украинский законодатель дал свое определение закрепив его в Уголовно-процессуальном кодексе — обыск это следственное (розыскное) действие, которое проводится с целью выявления и фиксации ведомостей об обстоятельствах совершения уголовного правонарушения, разыскивание орудий уголовного правонарушения или имущества, которое было добыто в результате его совершения, а также установление местонахождения разыскиваемых лиц [4. ст. 234].

Как правило выделяют такие виды обыска: обыск помещения, обыск на местности, личный обыск. По последовательности производства обыск делится на первичный и вторичный.

Как и каждое следственное (розыскное) действие, обыск имеет свои определенные задачи, то есть те цели для достижения которых и применяется тактика обыска. Профессор Ищенко Е. П. говорит что “в ходе обыска могут и должны решаться следующие задачи:

1. отыскание и изъятие орудий преступления, предметов и ценностей, добытых преступным путем, а также других предметов и документов, которые могут иметь значение для дела;
2. обнаружение разыскиваемых лиц (преступников и граждан, взятых в заложники);
3. отыскание трупа или его частей;
4. выемка имущества, на которое может быть наложен арест для обеспечения конфискации или возмещения причиненного преступлением материального ущерба;
5. поиск и изъятие предметов и документов, запрещенных к обращению (незаконно хранящиеся оружие и боеприпасы, наркотические, ядовитые вещества и др.) [5, с. 397]. Как видим при достижении основных целей обыска многие преступления становятся очевидными, что и ускоряет процесс и качество их раскрываемости.

Не смотря на долгую историю существования и огромную практику применения такого следственного действия как обыск, даже оно не всегда дает успешный результат. Есть много причин и факторов которые негативно влияют на результаты проведения обыска, это и личный не профессионализм следователя, и не правильное планирования и подготовка к проведению обыска, отсутствия внезапности проведения обыска, отсутствие целенаправленности обыска, не учитывание психологической черты обыскиваемого, наличие недостаточной информации относительно предмета поиска и характера обследуемого объекта, не придерживание планомерности обыска и т.д..

К тому же при проведении обыска в присутствии подозреваемого, обвиняемого или членов их семей (например обыск по месту проживания) то есть в присутствии той категории лиц, которая заинтересована в скрытности тех предметов которые разыскивает оперативная группа, будут происходить различные влияния со стороны этих лиц с целью вести в заблуждение группу лиц проводящих обыск.

Такие противодействия могут быть вполне очевидными (физическое препятствие, угрозы, крики, неадекватное поведение), однако также эти противодействия могут иметь психологический (не вербальный) характер.

По сути “успешное проведение обыска невозможно без знания основ психологии, поскольку здесь, по сути, происходит противоборство двух интеллектов: одна сторона скрывает объекты, важные для следствия, другая — стремится раскрыть замысел виновного и обнаружить местонахождение искомого” [5, с.396].

В любом взаимодействии двух и более индивидов, между ними будет существовать как внешняя социальная связь, так и внутренняя психологическая. При общении лица используют не только вербальную систему передачи информации, но и невербальную.

“В психологических основах обыска сочетаются две противоположные формы деятельности: работа следователя по поиску и обнаружению объектов, имеющих значение для дела, и действия (стремления) обыскиваемого, направленные на то, чтобы воспрепятствовать обнаружению этих объектов” [1, с. 602]. Как видим психологическое взаимодействие между следователем и обыскиваемым в криминалистической литературе не новшество. В многих учебниках даже указываются простейшие правила-рекомендации психологического контакта следователя и обыскиваемого. В своей общности все они сходятся к таким рекомендациям, что еще до начала обыска должны быть получены и проанализированы такие сведения:

• о психологическом облике обыскиваемого и членов его семьи;
• об интересах, привычках обыскиваемого и членов его семьи;
• об уровне культуры и воспитания обыскиваемого;
• о профессиях и хобби;
• о том к кому обыскиваемый наиболее расположен и кто кроме него может знать где находится сокрытое;
• об образе и распорядке жизни;
• кто из обыскиваемых менее других владеет собой и может стать объектом особо пристального наблюдения при обыске.

К сожалению, не смотря на простоту этих правил, они не всегда используются на практике из-за не профессионализма следователей.

Прогресс не стоит на месте. Теоретическая психологи сейчас имеет стремительное развитие. Она разрабатывает ряд методик изучения человеческой психики, эмоциональной картины человека, и возможности синтеза теоретических разработок с прикладными науками. Результатом такого слияния стал ряд таких дисциплин как кинесика, такесика. проксемика. Они направленны на изучение и разработку таких понятий как “невербальная информация”, “невербальная коммуникация”, “невербальные сигналы”, “верификация” и т.д.

В рамках изучения и применения невербальных методик в криминалистике , мы будем рассматривать проксемику, потому как именно это течения научного исследования психологии включает в себя такие элементы как пространственная и временная система общения.

Проксемика (от англ. proximity — близость) — область социальной психологии и семиотики, занимающаяся изучением пространственной и временной знаковой системы общения [6].

Что касается мизансцен общения то они на прямую связанны с психологическими зонами общения которые существуют у человека и внутри которых они действуют. Доктор Холл назвал их зонами:

1. интимной близости;
2. личной близости;
3. социального контакта;
4. общественной дистанции [7, с.9 ]

Каждая зона имеет свои метрические показатели. интимная — 15-45 см., личная — 50-80 см., социальная — 1,3 — 2 м., общественная от 2 м. и далее. Разумеется что в социальной жизни доступ в такие близкие зоны как интимная и личная, открыт далеко не всем. И если кто то посторонний без приглашений врывается в эту зону, то человек начинает чувствовать дискомфорт, определенное смущение, раздражение, агрессию и прочее негативные эмоции которые могут проявляться внешне. Аналогично происходит и при тех отношениях которые возникают при проведение следственных (розыскных) действий между следователем и обыскиваемым. В случае внезапного “вторжения” следователя с целью обыска в личную жизнь подозреваемого или обвиняемого, у него это вызывает определенные затруднения психологического баланса, которые могут проявляться в различном поведение и эмоциях таких как: гнев, агрессия, раздражение, сжатость, ступор, паника, потеря контроля речи и другие.

Данная информация для обыска полезна тем, что человеку свойственна определенная предметная привязанность (у каждого есть любимый стул или кресло). В ходе исследований было установлено, что данные зоны распространяются не только на самого человека (его тело), но и на ряд мест или предметов которые дороги человеку. Например для преступника таким местом будет тайник или предмет который он всячески пытается скрыть от лиц проводящих обыск. И так как в соотношении “тело-тело”, так же и в соотношении “тело-место ( предмет )”, в случае нарушении определенных зон у человека (преступника) будет возникать различный дискомфорт. При пристальном слежения за обыскиваемым во время обыска, в случае явных перемен его настроения, поведения, мизансцены, позиции, позы и т.д., мы можем предполагать что в тот или иной момент сблизились максимально близко к искомому предмету ил к предмету который обыскиваемый пытается скрыть от посторонних глаз.

Отдельное внимание при проведении обыска заслуживает его поза и поведение. Именно тело обыскиваемого может ответить нам на такие вопросы как “там ли мы ищем”, “на правильном ли мы пути”, “действительно ли обыскиваемый что-то пытается скрыть”, “увенчается ли обыск успехом”. При провидении обыска, помимо использования аудио-, видео-фиксирующих средств, целесообразно что б один из членов оперативной группы имел возможность постоянного наблюдения за обыскиваемым в реальном времени. Такой специалист смог бы выявить изменения в поведении обыскиваемого и скорректировать работу оперативной группы по обнаружению искомого предмета.

Зачастую все позы делятся на закрытого и открытого типа. Поза закрытого типа сигнализирует о не желании человека впускать кого-либо в свое пространство. Как правило, при обыске мы имеем дело именно с закрытыми позами, однако и они бывают разнообразными. Приведем ряд примеров.

Если обыскиваемый стоит или сидит в расслабленном положении, ведет умеренную беседу, тихим и ровным голосом, движения его рук плавные и не имеют рывков, то перед нами несомненно “лидер” группы. То есть это свидетельствует о том что обыск ведется мало успешно и особого отношения к обыскиваемому не имеет.

О внимании к партнеру, о степени вовлеченности в общение явно свидетельствует положение ног, т. е. своеобразный компас стремления, заинтересованности. Когда носок ступни направлен в сторону партнера, это говорит о внимании, готовности к общению [8, с.529].

Если человек спокойный и уравновешенный, но достаточно энергичен, он стоит не широко расставив ноги (около 20 см.), распределив равномерно вес на обе ноги. Таких людей отличает уверенность в себе, однако они способны изменять свое поведение сообразно обстоятельствам. Потому если следователь во время обыска будет приближаться к поставленной цели, это может сказаться на поведении такого обыскиваемого.

Широко расставленные ноги выявляют обостренную потребность в самоутверждении, завышенную самооценку, которая нередко маскирует скрытую неуверенность и даже чувство неполноценности [8, с. 530].

Если обыскиваемый часто меняет опорную ногу, это свидетельствует о недостатке твердости или недисциплинированности. Если носки ног направлены в стороны — то обыскиваемый пытается самоутвердится, если же они направлены внутрь — то подозреваемый угнетен или напуган.

“Слабый, неуверенный в себе человек стремится на что-то опереться (облокотится), например на стол или стул, либо прислонится к какой-то надежной опоре — стене, мебели” [8, с. 532].

Существует и много других примеров определения состояния человека (обыскиваемого) по его месторасположению и позе, рассмотрение которых в рамках одной статьи не представляется возможным. Однако не следует забывать что взяв отдельно одну позу, мизансцену или жест, нельзя делать категоричных выводов относительно данного обыскиваемого. В распознавании, изучении и анализе невербальной информации необходимо использовать системный подход.

Изучив все вышеизложенное, не остается сомнений что введение использования невербальной информации в криминалистике приведет к качественному ее изменению. На примере использования смены мизансцен и поз обыскиваемого во время обыска мы убедились об огромном вкладе невербальной информации в следственные (розыскные) действия. С ее помощью многие следственные действия будут проходить быстрее, более качественно и результативней, что положительно скажется на раскрываемости преступлений в целом.

ЛИТЕРАТУРА:

1. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Российская Е. Р. Криминалистика. Учебник для вузов. Под ред. Заслуженного деятеля науки Российской Федерации, профессора Р. С. Белкина. — М.:

Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА—ИНФРА • М), 2000. — 990 с.

2. Савельева М.В., Смушкин А.Б. Криминалистика. Учебник. М,: Издательство Издательский дом «Дашков и К». — 2009 г. — 608

3. Криминалистика: Учебник / Отв. ред. Н.П. Яблоков. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 718 с.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» : чинне законодавство з 19 листопада 2012 року: (ОФІЦ.ТЕКСТ). — К.Паливода А. В., 2012. — 382с. — (Кодекси України )

5. Ищенко Е.П., Топорков А.А. И98 Криминалистика: Учебник. Изд. 2-е, испр. и доп. / Под ред. доктора юридических наук, профессора Е.П. Ищенко — М.: Юридическая фирма «КОНТРАКТ», «ИНФРА-М», 2006. — 748 с. — (Серия «Высшее образование»).

6.http://ru.wikipedia.org

7. «Дж. Фаст, Язык тела. Как понять иностранца без слов.»: Вече; Москва; 1995

8. Современный язык жестов. — Минск.: Харвест. — 639, [1] с. — ( Карманная библиотека).

Анализ имеющихся представлений о понятии «информация» свидетельствует об отсутствии однозначного ее толкования, что ведет к стремлению формированию понятия «информация» относительно специфики определенной области знаний, как «правовая информация» [1, с. 8-9], «доказательная информация» [2 с. 173], «судебная информация» [3, с. 91], «криминалистическая информация» [4, с. 38; 5, с. 45; 6, с. 75]. Криминалистическая информация представляет собой гносеологическую деятельность по выявлению, раскрытию, расследованию и предупреждению уголовно-наказуемых деяний, направленная на познание обстоятельств преступления, процессуальным и непроцессуальным путем выявления, фиксации, накопления, анализа и использования информации, отражающей стороны исследуемого события [2; 6]. По процессуальному значению криминалистическая информация разделена на доказательственную и ориентирующую. Ориентирующая информация поступает из множества различных источников (оперативные каналы, слухи, мнения, версии, выдвинутые разными верстами населения) [7, с. 229]. То есть все те данные, поступившие в неофициальном порядке и которые не нашли отражения в документах, полученные за рамками процессуальных действий или в связи с их выполнением, но в силу определенных причин документально не получивших отражение. Также, информация о преступлении может быть получена по следующим направлениям, как: 1. Вербальное (речевое) — свидетельство лиц-участников процесса расследования. 2. Невербальное (неречевое) — место происшествия, предметы, документы, участники процесса расследования. В юридической литературе о невербальной информации речь идет в связи с вербальной, которые имеют место в ходе человеческого общения, в том числе и в процессе расследования преступлений. «Кроме речевой информации в акте общения значительная роль принадлежит неречевой информации» [8, с. 38]. О возможности и необходимости получения ориентировочных данных путем изучения невербальной информации отмечается многими учеными в области криминалистики [9, с. 21; 10; 11, с. 290]. Научным определением понятия невербальная информация является представление о связи между внешними и внутренними особенностями человека, которая проявляется в том, что “морфологические и функциональные особенности есть не что иное, как форма и содержание человеческого организма, которые отличаются количественно и качественно по своим биохимическим, физиологическим и психологическим реакциям” [12, с. 3-4]. Источниками невербальной информации в криминалистике могут выступать следующие элементы: 1. Анатомические данные человека в статике. Данная информация несет в себе информацию физиологического характера: данные о поле, данные о росте, данные о возрасте, данные о телосложении, данные о статуре; данные о цвете волос, данные о цвете кожи и т.п. А также информацию психологического характера: данные о поведении, данные о характере, данные о привычках, данные об интересах, данные о склонности, данные о темпераменте и т.д. 2. Динамические аспекты внешности человека: данные о движении тела в целом, данные о движении тела в отдельности, данные о движении лица, данные о цвете кожного покрова и т.д. На вышеуказанные данные влияет эмоциональное состояние лица, при общении, указывая на характер и направление таких переживаний. Поведение лица строится на эмоциях, они активизируют и организовывают восприятие, мышление и направленность человека. Эмоции активно влияют на тело и разум, жизнедеятельность, фильтруя полученную информацию, влияя косвенно на все процессы, которые получает человек при помощи органов чувств и в дальнейшем ее обрабатывают и передают. Эмоции — это одна из форм психического отражения окружающей среды в виде кратковременных переживаний человека, которые являются результатом его субъективного отношение к происходящему [13, с. 37]. Иначе говоря, это субъективная реакция человека на воздействие внутренних и внешних раздражителей. Составляющие эмоции: субъективное эмоциональное переживание (чувства, движения); выражение эмоций (чувства, движения). Можно выделить характерные особенности невербальной информации, которые определяют ее специфику и отличие от других видов криминалистической информации: 1. Это сведения личностного характера. В широком смысле под невербальной информацией могли бы подразумеваться любые данные о событии и обстоятельствах преступления, полученные следователем с помощью органов чувств, но не связанные с использованием вербального (речевого) канала передачи информации. В таком случае к ней могли бы быть отнесены, например, обнаруженные при обыске сведения о местонахождении скрытых предметов или при осмотре места происшествия — данные о следах, оставленные преступником, орудиях преступления, изменениях вещественной обстановки и т.д. 2. Сигналы невербальной информации выступают своего рода формой выражение внутреннего содержания личности, ее психологических, физиологических, социальных и других качеств. 3. Источниками (средствами передачи) невербальной информации выступают элементы и признаки внешности человека, а также особенности функционирования его внутренних органов. 4. Способы и средства передачи невербальной информации обусловлены и биологически, и физиологически, и социально. Следовательно, под невербальной информацией следует понимать сведения личностного характера о социальных, психологических, физиологических и других свойствах состояния лиц, вовлеченных в процесс выявления, раскрытия, расследования и предупреждения преступлений, полученные косвенно с помощью исследования ними их биологических, физиологических и социально обусловленных неречевых средств общения. Список источников и литературы 1 .Шебанов А. Ф. Содержание и цели правовой информации // Правовая информация. М., 1974., — С. 8-9 2 .Белкин Р. С., Винберг А. И. Криминалистика и доказывание (методологические проблемы). М., 1969. — 216 с. 3 .Трофимов А. М. Использование некоторых закономерностей отражения в процессе расследования // Труды Высшей школы МООП СССР., 1967, № 15 — с. 91 4 . Хлынцов М. Н. Криминалистическая информация и моделирование при расследовании преступлений. Саратов, 1982 — 158 с. 5 . Полевой Н. С. Криминалистическая кибернетика. М., 1982 — 208 с. 6 . Белкин Р. С. Криминалистика : Учебный словарь-справочник, М., 1999 — 268 с. 7 . Образцов В. А., Насонов С. А., Рзаев Т. Ю. криминалистической наблюдение как метод собирания ориентирующей информации по уголовным делам // Труды МГЮА. Вып. Февраль 1997 — С. 227-243. 8 . Леонтьев А. А. Шахнорович А. М., Батов В. И. Речь в криминалистике и судебной психологии. М.: Наука, 1977, 62 с. 9 . Васильев В. Л. Юридическая психология: Учебник. М., 1991 — с. 358 10 Образцов В. А., Протасевич А. А. Криминалистическая характеристика следственного действия, с. 21 11 Криминалистика: учебник / под ред. Н. П. Яблокова, В. Я. Колдина. М., 1990 — с. 290, 12 Скрыпник А. И., Лаговский А. Ю., Бегунова Л. А. Значение поведенческих реакций подозреваемого для экспресс-оценки его психологических особенностей: методическое пособие. М., 1995 — с. 3-4 13 Леонтьев А. Н. Потребности, мотивы и эмоции. Конспект лекций. М., 1971. — С. 37 The article examines and identifies the timing information, criminal information, directing information nonverbal information. Investigated ways of obtaining information about a crime in areas, sources of non-verbal information in forensic science. Described the features of non-verbal information that determine its specificity and distinction from other types of forensic information.