Сьогодні, паралельно із суспільством, стрімко розвивається і злочинність, що беззаперечно тягне за собою ускладнення у попередженні, виявленні та розслідуванні суспільно небезпечних діянь. На жаль, існуючі у вітчизняній криміналістиці методи та засоби не можуть повною мірою забезпечити швидке та якісне розслідування. Стрімкий розвиток злочинності і суспільства загалом, зміна психології суб’єкта злочину, поява нових, сучасних можливостей протидії розслідуванню вимагає від криміналістики як науки її оновлення, певного синтезу з іншими науками, такими як психологія, соціологія, кримінологія.

Особливо важливу роль при подоланні протидії злочинності під час провадження слідчих дій відіграє швидка реакція слідчого на зміни емоційного стану допитуваного, що найчастіше проявляється в міміці обличчя. При цьому важливо звертати увагу на найменші деталі, такі, як опущені з полегшенням повіки після переходу до наступного питання, переведення подиху, мікровирази.

Міміка — це експресивно-виразні рухи різних частин обличчя людини (особливо очей, рота), які передають психологічний її стан у певний момент часу, тобто відображення прямого зв’язку мімічних м’язів обличчя та почуття, яке переживає респондент.

За формування мімічного прояву емоції відповідають мімічні м’язи обличчя – тонкі м’язові пучки, які одним своїм кінцем прикріплюються до кісток черепа, а другим вплітаються в шкіру, деякі вплітаються в шкіру обома кінцями (колові м’язи рота і ока). Скорочення мімічних м’язів зумовлює зміцнення шкіри, що визначає міміку обличчя. Прояв складних відчуттів – радощів, презирства, горя, болю тощо – визначається численними комбінаціями скорочень мімічних м’язів. Найбільшими мімічними м’язами є лобовий, щічний, колові м’язи рота і очей, надчерепний та ін.

Під дією випробовуваних індивідом почуттів народжуються скоординовані скорочення і розслаблення різних лицьових м’язів, які визначають вираз обличчя, чудово відображає пережиті емоції. Оскільки станом лицьових м’язів нескладно навчитися керувати, відображення емоцій на обличчі нерідко намагаються маскувати, а то й імітувати.

Про щирість емоції зазвичай говорить симетрія у відображенні почуття на обличчі, тоді як чим сильніша фальш, тим більше різняться мімікою його права і ліва половини. Навіть легко розпізнавана міміка іноді дуже короткочасна (частки секунди) і часто залишається непоміченою; щоб зуміти перехопити її, потрібна практика або спеціальні тренування. При цьому позитивні емоції (радість, задоволення) впізнаються легше, ніж негативні (смуток, сором, відраза).

Одним із «піонерів» в галузі дослідження міміки обличчя був Чарльз Дарвін. В результаті дослідження архівів було розкрито подробиці експерименту, проведеного Дарвіном стосовно того, як люди визначають емоції осіб. Ідея експерименту виникла в процесі листування з французьким лікарем Дюшаном, який припустив, що принаймні 60 емоцій можна розпізнати за обличчям людини.

Електро-фізіологічні експерименти Дюшана почалися в 1852 р. У них брали участь п’ятеро добровольців і фотограф Адрієн Турнашон. Дві жінки, студент (який вивчав анатомію), робітник, що зловживав алкоголем, і напівбожевільний колишній швець зазнали впливу електричних імпульсів перед об’єктивом камери. За допомогою електродів, що йдуть від генератора, Дюшан демонстрував роботу окремих лицьових м’язів і їх поєднань, вельми шкодуючи про те, що фотографія не дозволяє наочно показати весь процес в його безперервності.

Досліджуючи цю сферу, Дюшан встановив, що при формуванні непідробної усмішки як відображення стану щастя задіяні не тільки м’язи рота, але також і навколоочні м’язи: в результаті їх мимовільного скорочення піднімаються нижні повіки, а у кутках очей утворюються зморшки. Також було з’ясовано, що «посмішка Дюшана» пов’язана з активацією лівої лобової частки кори головного мозку, що відбувається при переживанні людиною позитивних емоцій.

Дарвін показував своїм гостям 11 слайдів Дюшана, розроблених у його дослідженні, та просив визначити емоції за мімікою обличчя. Результати показали майже цілковиту згоду респондентів у визначенні таких емоцій, як щастя, печаль, страх і подив.

Вагомими є дослідження міміки обличчя людини Пола Екмана. Його дослідження емоцій, а відповідно – і міміки обличчя, та жестів почалися у 1954 році, що склали предмет дослідження магістерської роботи у 1955 році, а згодом – і його першої публікації у 1957.

Міміка обличчя – одне з найбагатших джерел невербальної інформації у криміналістиці. Неконтрольована та підсвідома, вона завжди видає справжній емоційний стан респондента, що безумовно виявляється у міміці обличчя. Так, можна визначити, чи вірним шляхом йде розслідування, почергово ставлячи конкретні питання, що мають безпосереднє значення для слідства на певному етапі розслідування злочину.

Людина здатна стежити одночасно не більше ніж за двома-трьома з усіх народжуваних всередині реакцій. Завдяки такому «витоку інформації» за наявності відповідних знань і досвіду є можливість виявляти ті почуття і прагнення, які об’єкт волів би приховати.

Оцінюючи персональну експресію, до уваги беруть не тільки вроджені відмінності, але й вплив традицій, виховання, середовища та загальної життєвої культури. Усвідомлювати бажано як фоновий стан (настрій) індивіда, так і його реакцію на якийсь подразник (вчинок, ситуацію).

Успішність у приховуванні своїх почуттів залежить від натури людини (холерикові це важче, ніж флегматику), супутніх обставин (несподіванки) і досвіду верифікатора.

При стимулюванні особистих почуттів для більшої переконливості всі експресивні засоби зазвичай застосовують у надлишку.

Варто зазначити, що серед дослідників немає єдності у підході до класифікації емоцій. Так, Додонов виділяє:

Альтруїстичні емоції — переживання, які виникають на основі потреби в допомозі, підтримці іншим людям: бажання приносити людям радість, почуття занепокоєння долею іншої людини, турбота про неї;

Комунікативні емоції виникають на основі потреби у спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками та переживаннями;

Глоричні емоції (від лат. «слава») пов’язані з потребою у самоповазі та славі: прагнення завоювати визнання; почуття гордості, почуття переваги, почуття задоволення собою, своїми успіхами;

Праксичні емоції — такі емоції викликані діяльністю, змінами в ході роботи, успішністю та неуспішністю, труднощами здійснення та завершення; бажання дійти успіху в роботі; почуття напруження; захопленість роботою; приємне задоволення від того, що робота зроблена;

Пугнічні емоції (від лат. «боротьба»), визначаються потребами в подоланні небезпеки, інтересом до боротьби; жадоба до гострих почувань; почуття ризику; почуття спортивного азарту; рішучість;

Романтичні емоції — прагнення до всього незвичайного, очікування чогось світлого, доброго; почуття лиховісно-таємничого, містичного;

Гностичні емоції (від грецького «знання»), пов’язані з потребою у пізнавальній гармонії, прагнення зрозуміти те, що відбувається, проникнути в сутність явища;

Естетичні емоції пов’язані з ліричними переживаннями, жадоба краси та гармонії, почуття прекрасного;

Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням потреб в тілесному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями — від смачної їжі, сонця; почуття безтурботності; почуття веселості;

Акизитивні емоції (від франц. «надбання»), породжуються інтересом, прагненням до накопичення, колекціонування, володіння.

Виділяють також так звані фундаментальні емоції. Емоція вважається фундаментальною, якщо вона має власний механізм виникнення та виражається особливими мімічними та пантомімічними засобами. Вважається, що такі емоції вроджені.

До фундаментальних емоцій відносять (за К. Є. Ізардом):

• інтерес-хвилювання — позитивна емоція, яка мотивує навчання, розвиток навичок та вмінь, активізує процеси пізнання, стимулює допитливість;
• радість — позитивне емоційне збудження, яке виникає при появі можливості повного задоволення актуальної потреби. В суб’єктивному плані це найбільш бажана емоція. Радість може виникнути в результаті послаблення дії негативного чинника;
• горе-страждання — емоція, яка викликається комплексом причин, пов’язаним з життєвими втратами. Часто переживається, як почуття самітності, жалості до себе, почуття непотрібності, нерозуміння оточенням;
• гнів — виникає при явному розходженні поведінки іншої людини з нормами етики, моралі;
• відраза — часто виникає разом з гнівом. Відраза являє собою бажання позбутися від когось або чогось;
• презирство — емоція, що відображає деперсоналізацію іншої людини або цілої групи, втрату їх значущості для індивіда, переживання переваги в порівнянні з ними;
• страх — переживання, що викликано отриманою прямою або непрямою інформацією про реальну або уявлювану небезпеку, очікування невдачі. Страх є найсильнішою негативною емоцією;
• подив — різке підвищення нервової стимуляції, яке виникає після якоїсь несподіваної події;
• сором — виникає як переживання неузгодженості між нормою поведінки та фактичною поведінкою, прогнозування осудливої або різко негативної оцінки оточуючих на свою адресу;
• вина — емоція схожа на сором, оскільки також виникає в результаті неузгодженості між очікуваною та реальною поведінкою. Вина виникає при порушеннях морального або етичного характеру, причому в ситуаціях, коли людина відчуває особисту відповідальність.

Емоції проявляються у певних психічних переживаннях, відомих кожному на власному досвіді, і в тілесних явищах. Як і відчуття, емоції мають позитивний і негативний почуттєвий тон, зв’язані з почуттям задоволення чи невдоволення. Почуття задоволення при посиленні переходить в афект радості.

На підставі тілесних переживань Кант поділяв емоції на стенічні (радість, наснага, гнів) — збудливі (підвищувальний м’язовий тонус, силу) і астенічні (страх, туга, сум) — що послаблюють.

Найбільш використовувану класифікацію емоцій, що іменуються базовими, навів П. Екман (спочатку шість, згодом – одинадцять).

Будь-яку емоцію людини можна розкласти на комбінацію шести базових емоцій: гнів, відраза, страх, радість, смуток, здивування. На основі дослідження П. Екмана можна виділити елементи обличчя, розміщення яких важливе для визначення присутності чи відсутності базової емоції.

Так, здивування визначають за бровами, горизонтальними зморшками на лобі, повіками, нижньою щелепою, губами, зубами.

Така емоція, як страх визначається бровами, зморшками в центральній частині лоба, повіками, ротом, губами.

При визначенні такої базової емоції, як відраза, необхідно звернути увагу на губи, зморшки на носі, щоки, зморшки на шкірі під нижніми повіками, повіки, брови.

Гнів видають брови, вертикальні зморшки між бровами, повіки, губи, ніздрі.

Радість можна розпізнати за кутиками рота, ротом, носогубними складками, щоками, повіками, зморшками під повіками, зморшками у вигляді “гусячих лапок” від зовнішніх кутиків очей до скронь.

Останню базову емоцію – сум – можна визначити за внутрішніми кутиками брів, внутрішніми кутиками верхніх повік, кутиками рота, губами.

Мімічні вирази являють собою досить велике джерело інформації при взаємодії осіб, особливо під час проведення слідчих дій. Проте, в таких ситуаціях людина все ж намагається контролювати себе та не показувати свій дійсний емоційний стан, що значно ускладнює роботу слідчого. В такій ситуації на допомогу приходять мікровирази — невеликі мімічні вирази тривалістю менше чверті секунди. При ослабленні, нейтралізації або маскуванні виразу обличчя людина «перериває» вже проявлений вираз і не «утримує» його якимось рухом м’язів обличчя. Це переривання і створює джерело витоку інформації і симптомів обману — мікровираз.

Мікровирази проявляються в динаміці, до того ж часто в рухах обличчя при розмові. Зазвичай за ними одразу ж з’являються вирази обличчя, що їх маскують. Дослідження Пола Екмана показали, що більшість людей не звертають уваги на мікровирази або навіть не бачать їх, але кожен, хто має гарний зір, в стані їх розгледіти. Слідчому, аби зрозуміти, що треба шукати на обличчі учасників слідчих дій, потрібна певна практика. Це пов’язано із тим, що деякі мікровирази не проявляються в достатній мірі, щоб можна було зрозуміти, яка емоція послаблюється, нейтралізується або маскується. Вони придушуються занадто рано. Ці фрагменти виразів можуть тим не менш вказувати на те, що людина управляє виразом свого обличчя. Проте існують мікровирази достатньо повні для того, щоб стати джерелом інформації про пережиту емоцію.

Проте слідчому при використанні знань про мікровирази та їх використання як джерела доказової інформації необхідно звернути увагу на те, що відсутність мікровиразів зовсім не означає, що особа не послаблює, не нейтралізує або не маскує пережиті нею емоції. Пол Екман визначає три основних типи особи, що вміють приховувати інформацію:

• особи, що вміють професійно «брехати обличчям»;
• особи, що вміють чудово зображати на обличчі будь-які емоції, хоча їх діяльність цього зовсім не вимагає;
• особи, у яких можна спостерігати витік інформації і прояву симптомів обману, але мікровирази у них не проявляються.

Слід також звернути увагу на те, що у людей можуть спостерігатися мікровирази в одних ситуаціях і не спостерігатися в інших. Вони надійні в якості симптомів обману і джерел витоку інформації, проте неможливо зробити ніяких надійних висновків з їхньої відсутності.

Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити, що при переживанні певного почуття респондентом створюється емоційний фон, помітний оточуючим на підсвідомому рівні. І тому, як би особа не бажала приховати свої емоції, як професійно б вона не володіла своїм обличчям, досвідчений слідчий, обізнаний у невербаліці, а саме в одній з її головних складових – міміці людини, зможе уникнути проблеми детекції брехні у свідченнях.

Отже, виходячи із вищенаведеного, для аналізу виразу обличчя слідчому при проведенні слідчих дій для визначення емоційного стану учасника відповідної дії необхідно звертати увагу на такі елементи обличчя:

• зовнішні та внутрішні кінці брів, а також їх середина;
• місця з’єднання верхніх та нижніх повік;
• середина верхніх та нижніх повік;
• ніздрі;
• кутики губ;
• середина верхньої та нижньої губи;
• підборіддя;
• зіниці;
• кінчик носа;
• наявність зморщок на чолі;
• наявність зморщок між бровами;
• наявність зморщок на носі;
• наявність зморщок на підборідді.

---

¹Немое Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. — М., 2003. — ч. 1, с. 255
²Див. Донской Д.Д. Биомеханика, Москва: Просвещение, 1975
³Что означает мимика лица? [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.sunhome.ru/ psychology/55079
⁴Див. G.B. Duchenne de Boulogne. The mechanics of human facial expression, 2003.
⁵Див. Винославська О.В. Психологія: Навчальний посібник. – Київ, 2005.
⁶Ortony, A., Turner, T. J. What’s Basic About Basic Emotions? // Psychological Review. – 1990. — Vol. 97, No. 3. – p. 315-331.
⁷Ortony, A., Turner, T. J. What’s Basic About Basic Emotions? // Psychological Review. – 1990. — Vol. 97, No. 3. – p. 315-331.
⁸Коваленко А. Система розпізнавання мімічних проявів емоцій людини з використанням багатошарового персептрону. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/ 12362/1/013_Kovalenko_76_81_719.pdf
⁹Див. Экман П., Фризен У. Узнай лжеца по выражению лиц / Пер. с англ. В. Кузина. — СПб.: Питер, 2010. — 272 с.
¹⁰Див. Экман П., Фризен У. Узнай лжеца по выражению лиц / Пер. с англ. В. Кузина. — СПб.: Питер, 2010. — 272 с.
¹¹Див. Там само.
¹²Коваленко А. Система розпізнавання мімічних проявів емоцій людини з використанням багатошарового персептрону. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/ 12362/1/013_Kovalenko_76_81_719.pdf

---

ЛІТЕРАТУРА:

1. Duchenne de Boulogne G.B. The mechanics of human facial expression, 2003.

2. Ortony, A., Turner, T. J. What’s Basic About Basic Emotions? // Psychological Review. – 1990. — Vol. 97, No. 3. – p. 315-331.

3. Винославська О.В. Психологія: Навчальний посібник. – Київ, 2005.

4. Донской Д.Д. Биомеханика, Москва: Просвещение, 1975.

5. Коваленко А. Система розпізнавання мімічних проявів емоцій людини з використанням багатошарового персептрону. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/12362/1/013_Kovalenko_76_81_719.pdf

6. Немое Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. — М., 2003.

7. Что означает мимика лица? [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.sunhome.ru/psychology/55079

8. Экман П., Фризен У. Узнай лжеца по выражению лица / Пер. с англ. В. Кузина. — СПб.: Питер, 2010. — 272 с.