У нашому дослідженні невербальної комунікації — лімбічна система реагує на навколишній світ, що оточує людину, миттєво і на рефлекторному рівні, в реальному часі і без будь-яких роздумів. Саме така реакція вказує на справжність реакції людини на зовнішні або внутрішні подразники (можлива варіативність в лабораторних умовах). Термін лімбічна система вперше введений в науковий обіг в 1952 році американським дослідником Паулем Мак-Ліном [1].

Лімбічна система (від лат. limbus — межа, край) — сукупність ряду структур головного мозку [2].

Складається лімбічна система людини з наступних частин:

• нюхова цибулина;
• нюховий тракт;
• нюховий трикутник;
• передня продірявлена речовина;
• поясна звивина (автономні функції регуляції частоти серцебиття і кров’яного тиску);
• парагіппокампальна звивина;
• зубчаста звивина;
• гіпокамп (формування довготривалої пам’яті);
• мигдалеподібне тіло (агресія, страх, обережність);
• гіпоталамус (регулює автономну нервову систему через гормони, кров’яний тиск і серцебиття, голод, спрагу, статевий потяг, цикл сну і пробудження);
• соскоподібне тіло (формування різних видів пам’яті);
• ретикулярна формація середнього мозку [3].

Функції лімбічної системи поділяють на загальні: отримання інформації від навколишнього середовища і потреб організму людини про зовнішнє і внутрішнє середовище організму, тобто саме вона відповідає за своєчасне вмикання вегетативних і соматичних реакцій, що забезпечують адекватне пристосування людини до середовища і збереження гомеостазу [4]. Індивідуальні функції: регуляція функції внутрішніх органів, формування мотивацій, емоцій, зовнішніх поведінкових реакцій, нюхова функція, інстинкт, пам’ять, сон, безсоння і інше [5]. Він завжди знаходиться у активному стані. Крім того, лімбічна система керує емоціями людини. Вона постійно посилає різні сигнали в інші відділи мозку, які управляють конкретними елементами поведінки, пов’язаними з зовнішнім або внутрішнім вираженням емоцій [6]. Такі елементи поведінки варто поділити в залежності від фізичних проявів на:

• дані, які надходять від нижніх кінцівок (ноги, стегна);
• дані, які надходять від верхніх кінцівок (торс, руки, голова, обличчя).

У силу того що ці реакції, на відміну від слів, не контролюються думками, вони не можуть бути підробленими, тобто не справжніми, вони завжди правдиві і достовірні — це дійсні прояви наших думок, почуттів і намірів. Слід відмітити, що в питанні розшифрування невербальної комунікації людини лімбічна система є безпосереднім незалежним індикатором. Саме лімбічна система людини несе відповідальність за збереження людини в цілому як виду. Ось чому в небезпечних ситуаціях вона бере на себе управління нашими діями і одночасно змушує нас демонструвати достатню кількість невербальних знаків. Виключно ефективна реакція лімбічної системи на небезпеку виражається в чотирьох загальних формах:

1 Реакція завмирання (два етапи: завмирання, обрання подальшої лінії поведінки). При виникненні небезпечної ситуації лімбічна система людини примушує нас вибирати найефективніший з усіх можливих варіантів поведінки і миттєво завмирати на місці. Тактика завмирання при вигляді небезпеки цілком обґрунтована (надає можливість обрати лінію подальшої поведінки). У сучасному суспільстві реакція завмирання проявляється в повсякденному житті найбільш явно у людей, затриманих на місці підготовки, вчинення або приховання злочину або викритих у брехні (при проведенні слідчих розшукових дій або негласних слідчих розшукових дій). Крім того, люди завмирають не тільки тоді, коли бачать або відчувають небезпеку, але і копіюють приклад оточуючих і завмирають разом з ними навіть в тих випадках, коли самі нічого загрозливого не помічають, не відчувають. Тобто коли людина несподівано опиняється в потенційно небезпечній для нього ситуації, то вона завжди на мить завмирає, перш ніж щось вчинити. У будь-якому випадку нашому мозку необхідно вирішити, що робити в потенційно небезпечній ситуації на протязі певного часу. Завмирати нас змушують не тільки фізичні або візуальні загрози, а й звукові, теж можуть служити сигналами тревоги для лімбічної системи взагалі. Таку поведінку цікаво спостерігати у підозрюваних, коли їх розпитують про обставини, вчиненого ними злочину. Людина завмирає на стільці, очікуючи немов нападу або навпаки починає дуже часто видихати при цьому не рухаючись [8].

2 Реакція втечі (форма: активна, пасивна). В певних ситуаціях коли реакція завмирання не допомагає уникнути небезпеки або не є найкращим виходом зі становища, тоді лімбічна система обирає другий варіант поведінки — втечу (у випадку фізично здійсненної — часткову або повну). З цією ж метою люди використовують захисні елементи поведінки: закривають очі, потирають очі або закривають обличчя руками повністю або деякі її частини; щоб збільшити дистанцію до людини, яка знаходиться поряд, можна відхилити назад тулуб, поставити перед собою який-небудь предмет або розгорнути стопи до найближчого виходу. Всі ці елементи поведінки контролюються лімбічним мозком і означають, що хтось бажає дистанціюватися від неприємної йому особистості або від будь-якої потенційної загрози. Наша здатність розуміти таку поведінку пояснюється тим, що протягом мільйонів років люди намагалися триматися якнайдалі від усього, що їм не подобалося чи могло завдати шкоди. Подібні елементи поведінки не є ознаками брехні, а скоріше вказують на те, що людина відчуває себе некомфортно [8].

3 Реакція боротьби.

Форми:

• активна (агресивна атака: словесна, фізична). Сучасні прояви активної боротьби: спір з використанням фізичного впливу, спір без використання фізичного впливу, але все вказане вище з використанням різних прийомів;
• пасивна (агресивна поза: фізична). Для цього досить використовувати загрозливу позу, погляд або вторгнутися в особистий простір іншої людини. Цікаво відзначити, що ці порушення простору можуть також викликати лімбічні реакції на колективному рівні (тобто, у натовпі) [8].

4. Реакція захисту (або результату). Після боротьби майже в кожному випадку є переможець і переможений. Але ця межа не завжди очевидна навіть для самих учасників боротьби. Тому та лінія поведінки яку вони оберуть після третьої реакції буде в прямій залежності від лімбічної системи людини в цілому та її особливостей в кінцевому етапі.

Отже, лімбічна система людини являє собою функціональне об’єднання структур мозку, які беруть участь в організації емоційно-мотиваційної поведінки на інстинктивному рівні. Ретельне вивчення структури, елементів, зв’язків, функцій, залежності від інших частин мозку надає можливість вивчення справжньої поведінки людини. Дослідження невербальної комунікації є необхідним ще й тому, що вони можуть попередити вас про намір якоїсь людини застосувати по відношенню до вас фізичну силу і тим самим дати час на те, щоб уникнути потенційного конфлікту.

Список використаних джерел

1 Александров Ю.И. Психофизиология / под ред. Александрова Ю.И. — 3-е издание, СПб.: «Питер», 2011 — 150 с.

2 Циркин Н.А., Цапок В.М. Нормальная физиология. — Издательство «МИА», — 2007 г.

3 Физиология человека / под редакцией Покровского В.М., Коротько Г.Ф. — Издательство «Медицина», — 2000 г.

4 Вейн А.М. Лекции по неврологии неспецифических систем // Вейновские чтения. 9-ая ежегодная конференция посвященная памяти академика А.М. Вейна, — 2012 г.

5 Физиология человека / под редакцией Покровского В.М., Коротько Г.Ф. — Издательство «Медицина», — 2001 г.

6 Пиз А. Язык телодвижений / Пер с анг. СПб. : Издательский дом Гутенберг, 1997 — 248 с.

7 Экман П. Психология эмоций [Emotions Revealed: Recognizing Faces and Feelings to Improve Communication and Emotional Life] / пер. с англ. В. Кузин. — СПб.: Питер, 2010. — 336 с.

8 Наварро Д., Карлинс М. Я вижу, о чем вы думаете / Д. Наварро, М. Карлинс; пер. с анг. О.Г. Белошеев. — Минск : “Попурри”, 2009. — 336 с. : ил.