Проведення обшуку в кримінальному провадженні закріплено в ст.ст. 234-236 КПК України. Тобто, процесуальним засобом збирання та перевірки доказів – є проведення слідчих (розшукових) дії, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети [1, с. 223]. Фіксація хода і результатів слідчої (розшукової) дії є одним з етапів проведення слідчої дії та елементом процесу збирання доказів.

Слідчий при проведенні обшуку постійно стикається з необхідністю встановлення істини, що спонукає його на пошук і впровадження нових методів усунення неправди та встановлення і доведення правди. Саме мова займає вагоме місце при сприйнятті, фіксації, впорядкуванні відображенні даних, одержаних у процесі проведення обшуку. Закономірним є виникнення протидії, коли має місце надання недостовірної інформації, а саме неправдивої з боку будь-якого учасника кримінального провадження з тими, хто бажає з’ясувати та довести істину щодо злочину. В цій боротьби стають у пригоді знання методів і прийомів криміналістичної тактики щодо розслідування злочинів та проведенні обшуку. Варто зазначати, що надання неправдивих показань не легка справа, не кожна особа здатна до цього на “належному рівні сприйняття іншою”. В процесі обмірковування і побудови моделі своїх неправдивих показань особі доводиться виконувати набагато більше розумових операцій з постійною фіксацією своєї уваги на інформації, що ґрунтується на обмані. Відбувається процес роздвоєння свідомості, де виникає дисбаланс між правдою і неправдою, порушується психічна гармонія особистості, підвищується напруга процесу запам’ятовування, як результат — ускладнення адекватного сприйняття, осмислення, відображення подій, оскільки штучно створені асоціації збільшують уявну пам’ять за короткий термін. В цьому випадку для слідчого постає завдання верифікувати показання особи, яка каже неправду з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Варто визначити, що верифікація:

• у процесі проведення слідчої (розшукової) дії — психологічні основи проведення [2];
• етимологічно — переконання у вірогідності;
• за формою прояву — це спілкування слідчого з іншими учасниками слідчої (розшукової) дії (з урахуванням: статі; віку; освіти; службового, соціального і професійного становища; політичних і релігійних переконань; відбування покарання; інше);
• у праві — метод перевірки та встановлення достовірності фактичних даних за допомогою емпіричних засобів, з використанням логічних мисленевих і фактичних доказів;
• окремий метод пізнавальної діяльності при застосуванні прийомів якого професійний рівень слідчого і успіх у веденні діалогу ґрунтується на знаннях криміналістики, психології, природничих, технічних і інших наук, в залежності від особи злочинця, злочину, інше.

Несприятливу ситуацію створюють неправдиві показання при проведенні обшуку, як результат — це одна з форм протидії слідству, а боротьба з нею залежить від того, наскільки слідчий опанує психологічними закономірностями обшукуваного та зуміє проникнути в його мотиваційну сферу з метою одержання правдивих показань. Для цього слідчий повинен володіти комплексом інформації про психологічні, біологічні, фізіологічні, соціальні, суспільні, моральні характеристики обшукуваного. В процесі застосування прийомів верифікації завданнями слідчого є також з’ясування причин та умов, що породжують неадекватне відтворення дійсності, визначення якісно-кількісного співвідношення між правдивим і неправдивим, достовірним і недостовірним.

При проведенні обшуку слідчий, прокурор отримує різні види інформації, в тому числі невербальні, природно зумовлені ознаки мови — міміка обличчя і жести тіла, які постійно супроводжують мовне спілкування і певною мірою відтворюють істинну реакцію особи на сприйняту інформацію. Але згідно чинного законодавства України, такі емоційно-психологічні реакції особи, викликані зовнішніми і внутрішніми, суб’єктивними і об’єктивними чинниками, не підлягають фіксуванню у процесуальному документі при проведенні обшуку. Такі реакції особи лише тоді будуть мати доказове значення невербальних засобів комунікації, як носіїв інформації, коли в Кримінальному процесуальному кодексі України буде встановлено, що фактичні дані (тобто докази) встановлюються показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного мовними засобами спілкування зі змістовним навантаженням інших форм комунікацій. При проведенні обшуку, в яких існує можливість отримання неправдивих показань необхідно застосовувати додаткові засоби фіксації: аудіозапис, відеозапис тощо, для фіксації невербальної інформації і захисту отриманих доказів від застереження про застосування під час проведення обшуку примусу з боку осіб, які проводять обшук. Тобто при обшуку варто проводити вимірювання, фотографування, звукозапис, складати схеми і плани, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого приміщення, окремих речей, виготовляти відбитки і ін.

Доказове значення має інформація, що сприйнята, зафіксована, впорядкована, відображена мовними засобами, тобто вербально, можливо з використанням технічними засобів і пристосувань, з метою встановлення істини, викриття і притягнення до відповідальності винних. За Кримінальним процесуальним кодексом України застосування прийомів верифікації при проведенні обшуку не заборонено.

Вибір конкретних тактичних прийомів [3] верифікації про проведенні обшуку залежить від:

• категорії кримінального провадження;
• особи злочинця;
• предмета посягання;
• особи потерпілого;
• кола обставин, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні;
• слідчої ситуації.

Прийоми верифікації при проведенні обшуку спрямовані на:

• викриття неправди;
• недопущення неправди в показаннях;
• усунення наслідків надання неправдивих показань.

При проведенні обшуку предметом верифікації є елементи криміналістичної характеристики. По суті, обшук як “діалог” являє собою усне звукове мовлення з використанням мовних засобів і наявних структурних елементів учасників кримінального провадження, а письмова мова протоколів обшуку як універсальна знакова система фіксації усного мовлення, котра достовірно відтворює зміст “діалогу” [4]. Вміння планувати та організовувати проведення слідчої (розшукової) дії важливий елемент тактики [5], з урахуванням особливостей проведення її в практичному аспекті. Незалежно від наявності теоретичних проблем систематизації загальних універсальних тактичних прийомів у криміналістиці, прийоми верифікації потребують подальшого дослідження та впровадження у практичну діяльність слідчого.

Отже, верифікація — це дієвий метод тактики обшуку, що становить індивідуальну інформаційну взаємодію його учасників, в якій реалізується діяльність слідчого щодо встановлення істини у кримінальному провадженні.

ЛІТЕРАТУРА:

1 Кримінальний процесуальний кодекс України. Верховна Рада України ; Кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI

2 Коташевський О.В. Посібник для слідчого : Огляд, відтворення, інші методичні розробки / О.В. Коташевський . — Рівне : ТзОВ «Каліграф», 2005. — 107 с.

3 Стулин О. Л. Тактические основы преодоления умышленного противодействия расследованию преступлений : Автореф. дис. канд. юрид. наук. – СПб., 1999.

4 Белкин Р.С. Тактика следственных действий. — М. : Новый Юрист, 1999. — 176 с.

5 Хань Г. А. Теоретичні засади планування та організації розслідування злочинів : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Г.А. Хань ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого . — Х., 2007 . — 20 с.