Динамічні ознаки людини: криміналістичне дослідження

Комплексне вивчення людини як об’єкта криміналістичного пізнання, включаючи всі його властивості, прояви, важливі для встановлення особи, а також формування єдиного методологічного підходу в теорії криміналістики, як окремого вчення, щодо вивчення людини з урахуванням практики боротьби зі злочинністю. Під час розслідування злочинів в багатьох випадках є можливість використовувати матеріали, отримані технічними системами відеоспостереження, які дозволяють зафіксувати злочинців, елементи механізму вчинення злочину, ін. Матеріали відеозапису містять значну за обсягом різноманітну інформацію (доказову, орієнтуючу), що стосується функціональних ознак зовнішності людини (хода тіла, жестикуляція різних частин тіла, артикуляція, міміка обличчя, ін.). Ці ознаки можуть досліджуватися лише в динаміці, так як статичні відображення зовнішності людини ці властивості не передають, або передають в обмеженому вигляді. Зафіксувати, зберегти і відтворити для подальшого криміналістичного дослідження таку інформацію дозволяють сучасні технічні засоби відеозапису.

У криміналістиці інформація про функціональні ознаки зовнішності злочинця і зараз використовується дуже обмежено, лише як орієнтуюча інформація при складанні словесного портрета, під час проведення слідчих (негласних) розшукових дій у вигляді суб’єктивних відображень очевидця, тобто уявного образу, ін. Уявляється вирішення такої ситуації за допомогою розробки окремого криміналістичного дослідження динамічних ознак людини, з використанням технічних засобів і методик їх дослідження для виявлення криміналістично значимої інформації, що є інформативною, індивідуальною, динамічною, мінливою, і яка може бути використана при розслідуванні злочинів.

Варто до основних динамічних ознак зовнішності людини віднести:

1 Ходу — циклічні локомоторні дії людини, що відрізняються високим ступенем автоматизованості, повторюваністю від циклу до циклу окремих його складових. Особливості ходи залежать від віку, статі, патології опорно-рухового апарату, стану, одягу, взуття, наявності спортивних, професійних чи інших навичок, вантажу, умов і цілей ходьби, інших факторів. За формою прояву ознаки ходи поділяються на дві групи:

  • статичні, тобто ті, які можуть відображатися у вигляді матеріально фіксованих слідів;
  • динамічні, тобто ті, що сприймаються лише візуально, і відповідно зафіксувати їх можна за допомогою відеозапису [1].

2 Жестикуляцію — рухи тіла людини в цілому, окремо тулуба, окремо верхніх кінцівок, окремо нижніх кінцівок, ін. Особливість жестикуляції — це наявність у кожної людини своїх особливих жестів, які характерні для цієї людини, які він робить якимось особливим, незабутнім чином. До факторів, що формують жестикуляцію можуть бути віднесені побутові, спортивні та професійні звички, манера носіння різних предметів та власне жести, які зображують щось, супроводжують мову, певну дію. Іх варто класифікувати в залежності від: віку, статі, стану, одягу, мети, професійного досвіду, патології опорно-рухового апарату, ін. [2].

3 Міміку — різні вирази обличчя людини, які є результатом активності мімічних м’язів обличчя, що є здатністю виражати почуття та психоемоційні стани рухом лицьових м’язів. Рух мімічних м’язів сприяє зміні форми і розмірів відповідних елементів особи, а також утворення складок на шкірі обличчя і зморшок. Особливість міміки обличчя людини — це виникнення у різних людей мімічних картин, котрим відповідають однакові основні емоції (радість, сум, подив, щастя, огида, страх, гнів і т.п.), і безумовно, мають багато спільних рис. В одних людей міміка може бути розвинена дуже сильно, в інших — маловиразна. Динаміка появи-зникнення і вираженість тих чи інших ознак міміки може використовуватися в методиці проведення порівняльних габітоскопічних досліджень по встановленню тієї чи іншої особи. Подібні дослідження можуть проводитися за наявності відеоматеріалів, де по окремим кадрам слід провести розмітку ситуаційних точок на обличчі, відповідно до м’язів людини, і кількісно оцінити їх зміни в часі [3].

4 Артикуляцію — роботу органів мови людини, яка дозволяє їй видавати членороздільні, так звані, артикульовані звуки. Іншою складовою звукової мови є фонація, яка передає інформацію про голос і його складові:

  • висоту;
  • силу;
  • тембр.

Артикуляцію, візуально сприйняту на обличчі людини під час дослідження відеоматералів, можна розглядати як положення губ при вимові певного звуку. В залежності від того, наскільки помітні положення губ, вона може бути диференційована за формою відображення. Прояв артикуляції виражається, з одного боку, в певному положенні губ людини, а з іншого — у зміні міміки елементів обличчя особи. Слід зазначити, що дослідження артикуляції особи повинні проводиться тільки в комплексі з використанням фоноскопічних методів аналізу звукової доріжки відеозапису і покадрового аналізу зображення, зіставляючи окремі звуки мови і зафіксовані окремими кадрами елементи артикуляції. Вирішення таких завдань у криміналістиці можливе лише в рамках комплексних габітоскопічних і фоноскопічних досліджень [4].

На основі вищевказаного варто розробити окрему методику криміналістичного дослідження динамічних ознак зовнішності людини для встановлення ідентифікаційної значущості кожного з динамічних ознак зовнішності людини, знаходження кореляційних залежностей між функціональними ознаками зовнішності і властивостями особистості та ін. Створення бази обліків відеоматеріалів з фіксацією динамічних ознак зовнішності осіб, причетних до вчинення злочинів, забезпечить накопичення даних для постійного функціонування комп’ютерної системи підтримки криміналістичного дослідження динамічних ознак зовнішності людини.

Література:

1 Навойчик А. И. Общая биомеханика. Тексты лекций по курсу «Биомеханика физических упражнений» / А. И. Навойчик. — Гродно, 2000. — 61 с.

2 Міміка / Культурологічний словник-довідник. — К. : ВД «Професіонал», 2006. — 350 с.

3 Дарвин Ч. Выражение эмоций у человека и животных. / Ч. Дарвин. Собрание сочинений, Т. 5, М., 1953. — 580 с.

4 Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К. : Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. — 763 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *